0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Новоліття: час, освячений Богом

14 вересня — Освячений час Церкви: церковне новоліття та миротворне коло

Церковне новоліття святкується восени.

Мабуть, самим непомітним православним святом є Церковне новоліття, яке в церковному календарі урочисто іменується «початком індикту» і святкується 14 вересня (1 вересня по старому стилю), передає Ukr.Media. Саме ця дата вважається першим днем нового церковного року. Хоча сьогодні ми готові святкувати світський Новий рік не тільки 1-го, але і 14-го січня, не відмовляючись розділяти святкову новорічну трапезу з мусульманами, буддистами, конфуцианцами та юдеями, погано знаємо, коли ж починається наш православний Церковний рік.

Останнім святом, завершальним церковний рік, є Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня (за новим стилем), а першим святом нового церковного року — Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня).

Святкування Новоліття почалося у вересні 1363 року як данина цивільної візантійської традиції. З 1492 року Новоліття стало відзначатися на Русі як церковно-державне свято. Сенсом богослужіння в цей день було спогад про проповіді Спасителя в Назаретській синагозі, коли Ісус Христос сказав, що він прийшов «перев’язати зламаних серцем».

Але важливо також відзначити, що будь-яке новорічне свято — досить умовна дата. Астрономи знають, що всі точки земної орбіти абсолютно рівноправні, і абсолютно байдуже, яку з них прийняти за початок відліку. 1-е вересня Юліанського календаря (14-е за новим стилем) — така ж умовна дата. Навіть навчальний рік в Середньовічній Русі починався не з 1 вересня, а через три місяці після 1 грудня на пам’ять пророка Наума. І нещасливий школяр, вирушаючи до учившему його за горщик каші дьячку, представляв його важку правицю і бурмотів рифмованную молитву: «Пророк Наум, привчай на розум».

І в Римській імперії, і на Русі настання Нового року святкувалося першого березня. Александрійські вчені обгрунтували цю традицію тим, що Бог, за їх розрахунками, завершив творіння світу саме першого березня, в п’ятницю, яка передувала дню відпочинку, суботи.

1 вересня, змінив звичне 1 березня в 1363 році, в Римській Імперії у царювання Костянтина Великого, у 325 році, — данина цивільної візантійської традиції. Початок індикту — це початок фінансового року, початок нового періоду збору податків. Сам індикт — одна п’ятнадцята частина індіктіону, п’ятнадцятирічного проміжку часу, який при рівноапостольного царя Костянтина утвердився як компромісна між роком і століттям одиниця відліку історичного часу.

Деякі історики вважають, що рахунок по індиктіонам був введений Костянтином натомість рахунки за язичницьким олімпіад, які остаточно були скасовані Феодосієм Великим у 394 році. Священне передання зберегло свідоцтво про те, що індикт і індиктіон були введені в церковний календар на знак подяки рівноапостольному Імператору за припинення гонінь і проголошення віротерпимості.

З поняттям індикту і простого індіктіону пов’язане ще одне поняття — Великого Індіктіону або, як його називали на Русі, Миротворного Кола. Великий Індиктіон, на відміну від простого, не є господарською величиною. Цей величезний проміжок часу в 532 роки визначає великодній цикл, а разом з ним і весь церковний календар. Створення Великого Індіктіону отцями Першого Вселенського собору було, по суті справи, воцерковленієм відомого з язичницьких часів Юліанського календаря.

Церковные правила и молитвы в новолетие 14 сентября

Новый год от Сотворения мира в православии наступает 14 сентября (1 числа по старому стилю). Это начало индикта, новолетие. Праздник не принято отмечать, как какие-либо другие, поэтому он давно стал самым незаметным.

  • Понятие новолетия и индикта 14 сентября
  • Как празднуют новолетие 14 сентября
  • Молитва на новолетие 14 сентября

Новолетием начинается церковный год. Верующие идут в храмы, молятся, просят благополучия. До наших дней сохранились некоторые традиции и правила начала индикта.

Понятие новолетия и индикта 14 сентября

История праздников православия сложна для понимания неподготовленным человеком. Менялось летоисчисление, а церковные торжества связывали с текстами из Библии, событиями из жизни святых. Каждый год с новолетия начинаются православные праздники.

Новое лето, Новый год – это новолетие. Ежегодная его дата – 14 сентября. Он является первым днем церковного года.

Новолетие – это начало индикта.

Индикт – номер года.

В Римской Империи понятием «индикт» обозначали начало нового финансового года, времени налоговых сборов.

21 сентября – день Рождества Богоматери, 1-й праздник церковного календаря.

28 августа – день Успения Богоматери, последний церковный праздник.

Как празднуют новолетие 14 сентября

Празднование новолетия начали устраивать в 1362 году. Первое время традиция отмечать первый день церковного календаря была распространена только в Византии среди мирных жителей. Государственным праздником на Руси новолетие стало в 1492 году. Гражданский и церковный календари начинались в разные даты, но позже ввели общую – 1 сентября (14 число теперь). В 1700 году решением Петра I стали пользоваться новым гражданским календарем, в котором 1 января – Новый год, 7 января – начало индикта.

В праздничный день новолетия есть несколько важных запретов. Так:

— необходимо отменить путешествия, различные поездки, особенно дальние, потому что весь год будут сопутствовать финансовые проблемы, возникать болезни;

— не метут, не пылесосят в доме, потому как можно спугнуть, вымести счастье с благополучием;

— остатки со стола раздают нищим, но не выбрасывают.

Ежегодно 14 сентября в новолетие соблюдаются давние традиции:

— в православных храмах проводят службу, вечерню, утреню, литургию. Во время них православные обращаются к Всевышнему с просьбой благословить новый год.

— повторяют проповедь Мессии, произнесенную в Назаретской сингоге. Он сказал, что будет Своим сердцем исцелять всех, кто был сокрушен.

— отмечают Семена Летопроводца, чтя память Симеона Столпника. С этого дня не занимаются полевыми работами, однако убирают в доме.

— звонят в колокол, извещая о наступлении нового церковного года. Благодарят за урожайность, разжигают костры, водят хороводы, исполняют песни и пляшут, пекут каравая.

День, освячений Богом — субота чи неділя?

«Пам’ятай день суботній, щоб святити його» – одна з десяти Божих заповідей, така ж, як і «Шануй батька й матір», «Не чини перелюбу», «Не кради». Субота в Біблії названа днем Господнім, бо цей день освятив Бог і заповів нам святити його. А про святість неділі, першого дня тижня, немає жодного біблійного тексту.

В Святому Письмі від книги Буття до книги Об’явлення розповідається про святість суботи. Творець на початку історії нашої Землі освятив суботу (Бут. 2:1-3). Давши Десять Заповідей, Бог звелів святити сьомий день як пам’ятник про створення світу (Вих. 20:8-11). Важливо підмітити, що сьомим днем є субота, так як в Євангеліях написано, що Христос воскрес в перший день тижня, тобто в неділю. Сам Господь за звичаєм додержувався суботи (Луки 4:16,31), і навчав, що заповідь Божа стоїть вище передання людського (Матв. 15:3). Син Божий наголосив, що прийшов не порушити Закон, але виконати і звеличити його (Матв. 5:17-18; Ісаї 42:21). Він навчав Своїх учнів молитися про те, щоб і через сорок років після Його воскресіння ніщо не змусило їх порушити святість суботи (Матв. 24:20). Апостоли також за звичаєм святкували суботу (Дії 16:13). Біблійною ознакою святих Божої Церкви є віра в Ісуса Христа і дотримування всіх десяти Божих заповідей (Об’явл. 12:17, 14:12).

Читать еще:  У Кијев су стигле четири чудотворне иконе Богородице

Чому ж тоді значна частина християнського світу святкує неділю, незважаючи на відсутність будь-яких біблійних доказів і підстав для цього? Варто зазначити, що саме християни, які прийняли рішення ігнорувати якусь з Десяти Божих Заповідей, почують слова Ісуса Христа: “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” Справжній християнин ніколи не вважатиме нормальним те, що Бог вважає беззаконням – перелюб, зневагу до батька й матері, відмову святити суботу, обман тощо, тому що це є гріхи, в яких потрібно каятися, і по Божій благодаті в Ісусі Христі отримати прощення і очищення від них. Закон Божий, як дзеркало, відображає наш гріх, але не може врятувати від нього. Спасіння приходить лише від Ісуса Христа. Коли ми вдивляємося у дзеркало Закону Божого, то бачимо свої гріхи. І якщо ми їх визнаємо, тоді Ісус очищує нас від гріха Своєю святою кров’ю. Звернувшись до Закону, багато з нас виявлять, що порушують Заповідь про дотримання суботи. Що ж вимагається від нас у такому разі? Зовсім небагато — прийти до Ісуса і з Його допомогою знайти втіху у святкуванні суботи (див. Ісаї 58:13). Коли ж ми знову звернемося до Десятислів’я, то зрозуміємо, що віднині вільні, тому що життя наше увійшло в правильне русло і не суперечить більше Законові Божому.

Існує хибна думка, що Ісус прийшов скасувати Десять Заповідей. Насправді християнам усіх часів Він залишив слова: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Матв. 5:17-18). Узагальнивши Десятислів’я в дві заповіді – любити Бога і любити свого ближнього, Христос сказав, що ці дві заповіді не замінюють Закон і Пророків, а на них стоять Закон і Пророки. Жодного разу в розмові Господа з фарисеями не стояло питання в дні відпочинку, а в тому, як святити суботу. Взагалі уважне дослідження виявляє, що духовна еліта того часу засуджувала Ісуса Христа не за порушення четвертої Божої заповіді, а за ігнорування їхнього тлумачення цієї заповіді. Сам Ісус знаходив утіху в суботньому дні і свято дотримувався Заповіді про суботу. “І прибув Він до Назарета, де був вихований. І за звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати” (Луки 4:16). Дивлячись у майбутнє, Ісус бажав, щоб Його учні й надалі отримували радість від дотримання суботи. Він навчав їх молитися про те, аби їхня втеча з Єрусалима не відбулася суботнього дня (Матв. 24:20). Ісус мав на увазі зруйнування Єрусалима, яке сталося у 70 р. н.е., через сорок років після Його воскресіння. Земне життя Ісуса та Його вчення свідчать: Він не змінив заповідь про суботу, а навпаки, утвердив і звеличив її. У всі віки від створення світу і до сьогодення людині необхідний суботній день, щоб відпочити від своєї праці та присвятити цей час спілкуванню з Господом, бо суботній день освячений і благословенний нашим Творцем.

Якби апостоли відмінили святість суботи або перенесли святкування суботи на інший день, то про це згадувалося б у Новому Заповіті. Але ми бачимо протилежне. Апостол Павло проповідував у суботу: “І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов і з ними змагавсь три суботи з Писання” (Дії 17:2). Можливо, це випадковий збіг обставин, а не звичай? Відповідь дають наступні тексти: “І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів” (Дії 18:4). “А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова” (Дії 13:42). “А в наступну суботу зібралось майже все місто послухати Божого Слова” (Дії 13:44). Коли апостоли несли Слово Боже в нові землі, вони не завжди могли знайти юдейську синагогу, де можна було б навчати. Так сталося одного разу з апостолом Павлом, але ніщо не примусило його відійти від ревного дотримання Четвертої Заповіді. “. Звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились” (Дії 16:12-13). У книзі Дії апостолів згадуються 84 суботи, яких апостоли дотримувалися: Дії 13:14,42,44 – дві суботи в Антіохії; Дії 16:13 – одна субота у Филипах; Дії 17:2 – три суботи в Солуні; Дії 18:4,11 – 78 субот у Коринті. Останнім із дванадцятьох апостолів помер Іван. За своє життя він написав п’ять книг, які увійшли в Біблію: Євангеліє, три послання та Об’явлення. Він помер близько 100 р. н.е., приблизно через 70 років після воскресіння Христа, але ніде у своїх писаннях він не говорить про перенесення святкування з сьомого на перший день тижня. Інакше і не могло бути, бо від Самого Ісуса він чув слова: “Бо Син Людський Господь і суботі!” (Матв. 12:8). Ніхто з апостолів не говорив про зміну суботи.

Ті, хто прийняв рішення чинити беззаконня, порушуючи четверту Божу заповідь, вказують на біблійні тексти, в яких нібито скасовано святість суботи. Чи справді це так? Перед розглядом послань апостола Павла варто зазначити, що сам апостол вважав важливим для християнина дотримуватись Божих заповідей (1 Кор. 7:19). Отже, в Кол. 2:16-17 ключовою фразою є “тінь майбутнього”, і тут йде мова не про щотижневу суботу, а про річні свята, які в Левит 23:37,38 названі “вашими” суботами, які ізраїльтяни святили крім Господніх субот. Жодна з десяти Божих заповідей не була тінню майбутнього, у них інше призначення – ними пізнається гріх (Рим. 3:20, 7:7). В 14 главі римлян Апостол Павло не скасовує святості суботи, а застерігає від осудження ближніх, так як всі ми станемо перед Божим судовим престолом. Ось тільки які аргументи матимуть в судний день люди, які ігнорували святістю суботи, перед Богом, Який освятив суботу? В Дії, 15 главі крім четвертої заповіді не згадано й третьої “Не вимовляй Божого Імені надаремно”, але хіба можна припустити, що ця заповідь втратила свою силу? До речі, апостоли передбачили і попереджували, що в майбутньому з’явиться багато лжепророків, які будуть проповідувати фальшиві вчення і намагатися відхилити людей від істинного християнства. Павло, наприклад, говорив: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть… Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою. ” (Дії 20:29-30). На жаль, це передбачення збулося.

Відхід під додержання суботи відбувся у постапостольські часи. Неділю, перший день тижня, особливо шанували давні римляни, називаючи його Dies solis – “день сонця”. Вони були язичниками і поклонялися цьому світилу. Перші християни поступово почали запозичувати звичай виокремлювати цей день. У Новому Заповіті ми не знайдемо жодних вказівок щодо святкування неділі або ж двох днів одночасно. З історії відомо, що в деяких районах минуло кілька століть, перш ніж субота і спокій, який вона несла із собою, були забуті і виник звичай святкувати неділю. Це сталося не відразу. Віруючі продовжували святити суботній день, але поступово в традицію входило святкування неділі. Одне з перших богослужінь, що відбулося в неділю, було в Італії в середині II ст. Після цього довший час існували дві групи християн: одні з них додержувалися двох днів, інші – тільки суботи. 7 березня 321 р. н.е. імператор Костянтин видав закон, згідно з яким усі християни, крім зайнятих землеробською працею, зобов’язані були святкувати неділю. Через деякий час постановою Лаодикійського собору, який відбувся в другій половині IV ст., християнам було заборонено відпочивати в суботу. Через пророка Даниїла Господь провіщав, що в певний історичний момент політично-релігійна влада “буде думати позмінювати свята та права” (Дан. 7:25).

Читать еще:  Богослужебная утварь и книги переданы еще нескольким малоимущим приходам Черкасской епархии УПЦ

Хто ж наважився зробити ревізію Десяти Заповідей? У католицькому катехізисі написано: “Питання: Який день є днем Господнім? Відповідь: Субота є день Господній. Питання: Чому ми додержуємося неділі замість суботи? Відповідь: Ми додержуємося неділі замість суботи, тому що Католицька Церква перенесла це свято із суботи на неділю”. В Аугсбурзькій сповіді, написаній Мартіном Лютером, у 28-му розділі читаємо: “Вони (католики) перенесли день Господній із суботи на неділю, порушуючи Декалог. Здається, немає іншого вчинку, яким би вони так пишалися, як зміною суботнього дня. Велика, говорять вони, влада і сила Церкви, якщо вона може скасувати одну з Десяти Заповідей”. Як бачимо, додержання неділі було запроваджено Римо-Католицькою Церквою. Проте цей день ніколи не був освячений і благословенний Господом.

Сильная молитва на Новолетие поможет сбыться сокровенному желанию

Москва, 12.10.2021, 15:26:56, редакция FTimes.ru, автор Татьяна Орлонская.

Новолетие или Славянский Новый год ежегодно отмечается осенью. Дата праздника фиксированная, 14 сентября.

  • Традиции празднования Новолетия
  • Молитва в Новолетие на исполнение желания

Новолетие — это день, посвященный наступлению Нового года (Нового лета), который празднуется 1 сентября по старому стилю или 14 сентября — по новому стилю. Дата считается первым днем церковного года. В этот день православные христиане обращаются к Богу с просьбой о даровании благословения в начавшемся году.

Традиции празднования Новолетия

Праздник новолетия возник в Римской империи. Здесь был установлен так называемый индикт — период в несколько лет, в конце которого собирали налоги с населения. Примерно в 462 году время начала индикта было установлено 1 сентября, а налоги собирались раз в 15 лет.

Новолетие стало православным праздником в конце Х века после Крещения Руси. Первоначально гражданский календарь начинался 1 марта, а церковный календарь — 1 сентября, но с 1492 года на Руси установилось единое начало нового года — 1 сентября. Этот день отмечался развлечениями и всеобщим весельем. На площади устанавливался специальный помост, с которого великий князь и митрополит возвещали народу об окончании старого года. Митрополит окроплял князя и стоящих вокруг людей освященной водой, а народ громко кричал: «Великому государю нашему и его детям многая лета!». Все поздравляли друг друга и желали долгой и счастливой жизни.

Молитва в Новолетие на исполнение желания

Новолетие символизирует собой обновление и наступление нового периода, поэтому многие возлагают на него огромные надежды. Считается, что энергия этого дня огромна, и каждый человек может обратиться к Высшим силам со своей проблемой или желанием в молитвенных прошениях, и получить помощь.

Перед молитвой нужно в деталях представить свое уже исполнившееся желание, «прожить» всю радость его исполнения. Потом читаем такой текст:

«Господи, Иисус Христос Сын Божий. Ты бо рекм си пречи­стыми усты Твоими: Аминь, глаголю вам, земли всякой вещи, ее же аще просите, будете иметь от Отца Моего. Иже на небеси: где же два или трое собрались во имя Мое, тут семь. Аз по-среде их, непреложны словеса Твоя, Господи, милосердие Твое бесприкладно и человеколюбию Твоему несть конца. Се­го ради молим Тя; даруй нам, рабам Твоим (перечислить име­на), согласившимся просить Тя (кратко изложить просьбу), ис­полнения нашего прошения. Но обаче не якоже мы хотим, но якоже Ты. Да будет во веки веков воля Твоя. Аминь».

Стоит помнить, что ваше желание должно нести только добро. Если вы планируете навредить кому-то с этим желанием, то оно не только не исполнится, но и вернется к вам крупными неприятностями.

Освячене час Церкви

Є в православному календарі свята гучні, значні: Різдво Христове, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Успіння Божої Матері, Великдень, День святителя Миколая-чудотворця і т.п. Але є там також і зовсім непомітні християнські дати, про які мало хто навіть з віруючих чув і знає. Приклад – Освященное час Церкви: церковне новоліття і миротворним коло. Це свято Церква постановила відзначати щорічно 14 сентября (1 вересня по старому стилю).

Історія і особливості дати

Всі жителі Землі зустрічають Новий рік в ніч з 31-го грудня на 1-е січня. Це давно вже стало традицією і ні у кого не викликає питань, чому відбувається так, а не інакше. Що стосується людей віруючих, які сповідують християнство, зокрема – православ’я, для них має або, принаймні, повинно мати значення таке поняття як «церковний рік», інакше – «церковне новоліття». Останнє традиційно наступає 1 березня і називається початком індикту. Дотримання даного звичаю встановили свого часу олександрійські вчені, які на підставі проведених ними ж розрахунків зробили наступний висновок: Творець закінчив створення безпосередньо в п’ятницю 1 березня – день, що передує суботи. Він відомий більшості під іншим найменуванням: «день відпочинку».

Звичайно, якщо подивитися на це питання з астрономічної точки зору, можна з упевненістю сказати, що будь-яка дата умовна. Адже всі крапки земної орбіти рівновіддалені один від одного, тому ніякої різниці немає в тому, яку з них вважати точкою початку відліку. Невідомо, чи враховували цю думку на Русі, однак у нашій країні в 1363 році почало церковного року стали відзначати не з 1 березня, а з 1 вересня. У Римській імперії така зміна дат трапилася ще раніше: в 325 році, в епоху правління Костянтина Великого. І тут для розуміння глибини явища слід повернутися до вже згаданого вище терміну «індикт». Він позначав все в тому ж Римі конкретний період в декілька років (латинське слово «indiction» походить від поняття «indico», що перекладається як «оцінювати, призначати ціну»). Індикт ввели в ужиток римські імператори для збору податків. В кінці кожного такого часового проміжку оголошували початок збору податей з населення і безпосередньо здійснювали його. Тривалість індикта визначалася виключно волею імператора і могла складати від 5-ти до 15-ти років. У 314-му році сталася регламентація періоду індикта – тепер він тривав рівно 15 років.Таким чином, збір податків (податків) з громадян імперії здійснювався відтепер через даний проміжок часу.

Конкретну дату початок індикта отримало з легкої руки римського правителя Октавіана Августа. Для збору податей він призначив день свого народження – 23 вересня. Близько 462-го року дата ця була перенесена на 1 вересня. З тієї пори роки в Індикт стали іменувати наступним чином: «перший рік індикта», «другий рік індикта» і т.д. Через якийсь час етимологія виразів змінилася: тепер говорили не інакше, як «перший індикт», «другий індикт» і т.д.

537-й рік став переломним в даному питанні. Імператор Юстиніан I видав 47 новелу, а також ввів однаковість в літочисленні. Виходячи з названого вище документа, створеного імператором, новий рік повинен був відтепер зазначатися в усіх офіційних паперах Римської імперії і – найголовніше – починатися 1 вересня. До цієї події існував інший підхід до справи: в кожному місті використовувалася власна, індивідуальна точка відліку для літочислення.

Пізніше античні греки доклали руку до того, що термін «індикт» перетворився на синонім слів «літо», «рік».Відповідно, «новий індикт» – це те ж саме, що і по-слов’янськи «новоліття», а по-російськи – «новий рік». Згодом східні християни на офіційному рівні прийняли юстініановському новоліття в свій церковний календар, зберігши при цьому і дату події – 1 вересня. Так з’явився православне свято, що розглядається в даній статті.

Читать еще:  Об одном ответе Бога, или Как нужно проповедовать Евангелие

Богослужіння на честь торжества

У день, коли християни відзначали Новоліття, в храмах відбувалися відповідні служби. Починаючи з VI-го століття в богослужіння ці стали входити різні урочисті піснеспіви (наприклад, кондаки, тропарі), статутні читання (апостольські, євангельські). І до сьогоднішнього дня ці компоненти – невід’ємна частина богослужінь, здійснюваних 14 вересня, в день святкування Освяченого часу Церкви.

Починаючи з кінця X-го століття, після того, як язичницька Русь прийняла християнство, розглянута нами релігійна дата придбала православний статус. Річне цивільне літочислення наші предки продовжували вести з 1 березня, слідуючи римським календарем, а ось церковний рік у них тепер починався по-новому – з 1 вересня. У 1492-му році від Різдва Христового точки відліку цивільного і церковного календарів зрівнялися: обидва стали починатися з першого дня осені.Дана традиція втратила свою силу за указом Петра Великого, який в 1700-му році ввів в Росії новий цивільний календар. Останній передбачав, що новий рік починається 1 січня, а відлік років проводиться не від створення світу, як раніше, а від Різдва Христового.

Ця подія внесло зміни в богослужіння, вироблені в день 1 вересня. Після утрені і літургії перестали служити урочистий молебень в присутності царя і патріарха. Але на сам факт існування церковного новоліття це ніяк не вплинуло: утреню, літургію та вечірню продовжували здійснювати за колишніми богослужбових текстів, в яких Церква звертається до Бога за отриманням благословення на майбутній рік. Більш того, навіть в радянську епоху, а також і сьогодні, в XXI-му столітті, віруючі православні християни молять Бога благословити нове літо (новий рік) саме 1 вересня.

Поняття миротворним кола

У християнському святі, що відзначається щорічно 14 вересня за новим стилем, крім терміна «церковне новоліття» згадується також вираз «миротворним коло». Під ним маються на увазі кругові таблиці, за якими без необхідності здійснення складних математичних обчислень можна визначити дату Пасхи на будь-який рік. Таким чином, миротворним коло відображає в цьому плані як минуле, так і майбутнє.У ньому укладено вічний круговий протягом часу, а також циклічне повторення астрономічних явищ відповідно до числами юліанського календаря.

Миротворним коло, як і церковне новоліття, пов’язаний з терміном «індикт», який ми розбирали з вами вище. По суті, синонімом цікавить нас поняття є вираз «Великий Індиктіон». Це не господарська величина, на відміну від індикта простого. Миротворчий коло охоплює 532 року, визначаючи, таким чином, не тільки великодній цикл, але весь церковний календар в цілому. Великий Індиктіон був створений батьками Першого Вселенського собору. Ця подія стала, за великим рахунком, воцерковленням Юліанського календаря, відомого з часів язичників.

О празднике Обновления храма

«Церковный комплекс на Святых местах Иерусалима в IV веке (реконструкция)»

На 26–27 сентября (по юлианскому календарю: 13–14 сентября) в церковном календаре установлены два взаимосвязанных праздника: Обновления (т.е. освящения) храма Воскресения Христова в Иерусалиме и Воздвижения Креста Господня. Эти праздники важны для Церкви как свидетельство о том, что Распятие и Воскресение Христовы – это не просто символы, но реально произошедшие исторические события, чему есть в том числе и вполне материальные подтверждения, обнаруженные в ходе археологических раскопок в Иерусалиме во времена императора Константина Великого. Можно сказать, что эти праздники зеркально отражают главные церковные дни – Великую пятницу (Пасху Креста) и Святую Пасху Воскресения Христова. Только весной сначала идет Крест, потом Воскресение, а осенью – наоборот.

Когда были обнаружены Голгофа, пещера Гроба Господня и прочее, на императорские средства там был сооружен целый церковный комплекс: большой главный храм, именовавшийся Мартириум, и несколько дополнительных (нынешняя церковь Гроба Господня стоит на их месте, но это гораздо более поздняя постройка, сделанная при крестоносцах на старых фундаментах: прежние здания были разрушены сначала по указанию халифа Аль-Хакима в 1009 году, в середине того же столетия частично воссозданы, но вскоре еще раз пострадали от сельджуков). На освящение этого церковного комплекса собралось множество епископов, и день освящения («обновления») на несколько веков сделался в Иерусалиме одним из трех главных праздников всего года. Иерусалимские церковные поэты написали для службы этого праздника различные замечательные песнопения. Некоторые из них будут исполняться сегодня вечером во время вечерни с утреней. Кстати, эти же точно песнопения теперь поются всегда, когда освящается какой бы то ни было храм – также на вечерней службе накануне дня его освящения.

Вот некоторые из них.

1-я стихира на вечерне:

Обновления почитати, Ветхий Закон и добре имеющся, паче же новая почитати обновленьми. «Обновляются бо острови к Богу» – яко глаголет Исаия, – яже разумети подобает от язык Церкви ныне устрояемыя и водружение приемлющия твердое Богом. Темже и мы настоящая обновления духовно да торжествуим!

Закон Ветхого [Завета предписывал] чтить [праздник] Обновления [старого Иерусалимского Храма], что хорошо, но еще более [он этим намекал на] почитание нового [через само слово] «обновление». Ибо, как говорит Исаия, «обновляются острова к Богу» (Ис. 41: 1 [так в Септуагинте, в еврейском тексте немного иначе]), – а это следует толковать как относящееся к Церквям, ныне создаваемым из [прежних] язычников и получающим надежный фундамент в Боге. Потому давайте и мы будем духовно торжествовать сегодняшний [праздник] Обновления!

2-я стихира на вечерне:

Обновляйтеся, братие, и, ветхаго человека отложивше, в новости жизни жительствуйте, всем узду наложивше, от нихже смерть: вся уды накажем, всякую лукавую древа снедь возненавидевше, и сего ради точию поминающе, древних да бежим. Тако да обновляется человек, сице чтится обновлений день.

Братья, обновляйтесь! И, отложив ветхого человека (ср.: Еф 4: 22), живите обновленной жизнью, наложив узду на все то, от чего – смерть. Воспитаем же все свои части тела, возненавидев лукавый плод древа [познания], и будем вспоминать о былых [грехах] только для того, чтобы бежать от них. Так да обновляется человек – и так да почитается день Обновления!

Одна из стихир на утрене:

Обновляйся, обновляйся, Новый Иерусалиме, прииде бо твой свет, и слава Господня на тебе возсия: сей дом Отец созда, сей дом Сын утверди, сей дом Дух Святый обнови, просвещаяй и утверждаяй и освящаяй души наша.

Обновляйся, обновляйся, Новый Иерусалим, ибо пришел свет твой, и слава Господня осияла тебя (ср.: Ис. 60: 1). Храм этот Отец создал, храм этот Сын утвердил, храм этот Дух Святой освятил – [Бог], просвещающий и освящающий наши души.

В последней стихире говорится одновременно и о Церкви вообще – Новом Иерусалиме, – и о конкретном храме Воскресения Христова в Иерусалиме ветхом. А отрывок из Исаии 60, с которого она начинается, – это одна из паремий Великой субботы, пасхальное богослужебное чтение. Это не случайно: данную стихиру в древности пели в Иерусалиме именно в тот самый день, когда и звучали эти паремии: вечером перед Пасхой. «Свет», который в ней упоминается, – это и духовный свет Евангелия, и прямая отсылка к благодатному огню Великой субботы.

Обновление – это и «открытие» нового здания, и новизна жизни во Христе

Другие песнопения праздника также построены на рассмотрении всевозможных параллелей между освящением конкретного храма и Церковью как таковой, между новизной построенного (греч. ἐγκαίνια – букв. обновление, но в качестве термина это значит «открытие [нового здания]» или «освящение») и новизной жизни во Христе, между храмом-зданием и храмом души и т. д.

Еже с высоты изящество, Спасе, Церкви Твоей подаждь! – иного бо не весть, разве Тебе, за нюже Твою древле душу положшаго, – в познании [Тя] величающую.

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector