0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Американські штати сваряться через «гендерну політику»

Що таке гендер і гендерна політика?

Ніщо так не спотворює нашого мислення, як недодумані думки. Особливо це помітно у відношенні гендерної проблематики.

Відповідно до Якоба Беме «андрогін» був споконвічним станом людської ідентичності, і тільки гріхопадіння поділило світ на дві статі. Якби не сталося падіння, ми насолоджувалися б повнотою нерозділеного буття.

Першо-Адам був чоловіком і жінкою одночасно. Падіння призвело до появи Адама та Єви.

Так з’явився розподіл людства на чоловіків і жінок — біологічна стать.

Однак падіння, що сталося один раз, не закінчилося. Падіння продовжується. Це проявляється у тому, що відбувається подальша диференціація людського роду на статевій основі.

Найбільш відома диференціація самої статі — це поділ за сексуальною орієнтацією у відношенні статі: на гомосексуалістів і гетеросексуалістів — психологічна стать.

Такий поділ остаточно оформилося у ХХ столітті у правовому змісті — як легалізоване в законодавствах багатьох держав рівність прав психологічних статей.

Наступна диференціація була описана у 1994 році як метросексуальність і ретросексуальність — культурна стать.

Приведемо цитату з Вікіпедії: «Метросексуал (англ. Metrosexual) — термін, введений у 1994 році (разом з іменником «метросексуальність») британським журналістом Марком Сімпсоном для позначення сучасних чоловіків будь-якої сексуальної орієнтації, що мають яскраво виражений естетичний смак і що тратяь часом багато часу і грошей на удосконалювання свого зовнішнього вигляду і способу життя.

Термін «метросексуал» — протилежність термінові «мачо». Метросексуали — шанувальники усього витонченого, прекрасного, піклуються про свою зовнішність, відвідують косметичні салони, додержуються моди.

У XIX столітті схожий культурний феномен буввідомийпідназвою денді. Пізніше з’явився ідеологічно противоположенный термін — «ретросексуал», чоловік, що дотримується традиційних поглядів на відносини з жінками і чоловічою манерою вдягатися.

Оскільки термін «метросексуал» Марка Сімпсона був введений описово, поза теоретичною концепцією, то цей термін виявився недодуманим, спірним, і з цієї причини привабливим для дискусій.

Насамперед, Сімпсон протиставляє «гетеросексуала» і «метросексуала», що у принципі не дуалістичні. Але головна проблема складається у онтологічній несамостійності поняття «метросексуал».

У цьому саме і складається некритичне відношення сучасної постмодерністської теорії до нових термінів — вони вводяться, але концептуально-онтологічно не завжди осмислюються.

Давайте обдумаємо, тобто додумаємо далі, проробимо замість Марка Сімпсона його роботу.

«Метросексуал» означає сексуал з метрополії — з великого міста. Метросексуал — явище не просто сексуальної культури, але споживчої сексуальної культури.

«Метросексуал» — у культурному плані гнучкий сексуал, що у боротьбі за визнання в споживацькому світі використовує не тільки культуру своєї статі, але і культуру дуалістичної статі.

Тобто метросексуал це сексуал (носій своєї статі), що у социо-культурной дійсності може приймати на себе ті або інші функції й ознаки дуалйстичного сексуала (носія іншої статі).

При такому розумінні припустимо говорити про жінок-метросексуалах, які переймають на себе функції й ознаки дуалістичного сексуала, тобто чоловіка.

Це «мужні», але не обов’язково чоловікоподібні жінки або лесбіянки. Це активні в соціальному плані жінки, що біологічно є жінками, виглядають як жінки з погляду поводження, одягу і т.д., можуть мати будь-яку сексуальну орієнтацію, однак по своїй соціальній ролі (бізнес-леді, політики і т.д.) вони являють собою метросексуалів як таких, хто в боротьбі за визнання прагне в соціо-культурному житті до своєї дуалістичності — чоловічому социо-культурному змістові.

Таким чином ми маємо справу з диференційованою онтологією статевого розходження — спочатку по первинним і вторинним статевим ознакам на чоловіків і жінок (біологічна стать), потім по психо-сексуальній орієнтації на гомосексуалістів і гетеросексуалістів (психологічна стать), потім по культурній орієнтації на метросексуалов і ретросексуалов (культурна стать).

При цьому ми повинні помітити, що дана диференціація дозволяє в реальному життєвому прояві зберігати, як виключення, своє відсилання до онтологическої тотожності андрогіна: у біологічному полі це буде гермафродит, у психологічному полі це буде бисексуал, а в культурному полі це буде асексуал.

У зв’язку з відривом статевих розходжень від іманентних біологічних основ, тобто, оскільки психологічна і культурна стать не задані имманентно, а вибираються нами довільно, у 1955 році сексолог Джон Надь увів поняття гендера.

Попереднє знайомство з тим, що під гендером розуміють західні суспільствознавці й американські феміністки, а також що часто повторюють їхні ідеї українські викладачі вищих навчальних закладів і їхні студенти, змушує нас констатувати ситуацію крайнього хаосу в мисленні про гендере.

На сьогоднішній день навряд чи знайдеться ще одне поняття, у відношенні якого існувало б стільки плутанини і непорозумінь, як у відношенні поняття «гендер».

Читать еще:  Отношение Церкви к алкоголю

Оскільки ми вже сьогодні безпосередньо змушені займатися гендерною політикою, то нерозуміння того, що таке гендер, дуже сильно спотворює політику взагалі і робить будь-яку гендерную політику на основі плутаного розуміння — неефективною.

Щоб зрозуміти гендер, необхідно запропонувати концепцію гендера, що була б не просто відмінною від концепції статі, але більш фундаментальною й універсальною.

Тобто необхідно побудувати гендерну онтологію як більш фундаментальну стосовно традиційної онтології статі.

Тут ми запропонуємо концептуальну онтологію гендера, що дозволить формувати концептуально гендерну політику.

Проблемою будь-якої онтології є — що вважати підставою: саме властиві характеристики або концептуальні.

В онтології статі вважається, що раз підстави диференціації людського роду (первинні і вторинні статеві ознаки) іманентні, тобто задані на біологічному рівні, то це і є підставою для базового розрізнення всіх інших статевих диференціацій.

В онтології гендера ми маємо справу з іншим підходом — лише концептуально сконструйовані критерії розходження (критерії вільного вибору) є підставою загальної диференціації, що розглядає іманентну диференціацію статі як окремий випадок.

З нерозуміння концептуальної природи гендера виникають багато помилок — «гендер як сконструйована стать», «гендерна рівність» і ін.

Коли ми традиційно говоримо, що гендер це «соціальна стать» або «соціально сконструйована стать», то це не зовсім вірно.

Гендер — соціально сконструйований кластер, зі статтю у своїй основініяк не пов’язаний. Гендер зв’язаний зі статтю лише як з приватним випадком самого гендера. Але стать не належить до онтології гендера.

Тобто ми розуміємо стать з гендера, а не гендер зі статі. Сконструювати гендер, тобто провести гендеризацію, це означає концептуально задати набір критеріїв, за якими виробляється гендерне розрізнення.

Тут у нас вибір: використовувати вузьке розуміння гендера — в іманентній онтології статі, або широке розуміння гендера — як будь-який кластер, критерії якого не залежать від статі.

Широке розуміння гендера припускає не тільки бінарні, але й одинарні гендеры: наприклад, «діти», «пенсіонери», «інваліди», «студенти» і ін.

При цьому стать — окремий випадок гендера (статевагендеризація), де набір критеріїв гендеризації заданий у трьох розходженнях:

1) біологічним статевимрозходженням (чоловік-жінка-гермафродит),

2) психо-сексуальної орієнтаціїстаті (гомосексуал—гетеросексуал—бісексуал),

3) культурною орієнтацією статі (метросексуал—ретросексуал—асексуал).

Як бінарні, так і одинарні гендери припускають взаємне концептуальне бачення (наприклад, «діти» описуються через «дорослих» і навпаки, «чоловіки» через «жінок» і навпаки і т.д.)

Активний і пасивний гендери — окремий випадок екзистенціальної гендеризації. Активний або пасивний гендер це люди з активною або пасивною соціальною позицією.

Оскільки в активний і в пасивний гендер «входять» різні представники онтології статі, то така гендеризація не збігається ні з біологічною статтю, ні з психологічною статтю, ні з культурною статтю.

Відношення статі і гендера описується в подвійній онтології у виді матриці відносин: 1) типи в онтології статі; 2) кластери в онтології гендера.

Поки ми говоримо про поле, ми повинні неминуче говорити про правову рівність статей, що теоретично і институційно описується і досягається в політиці.

Коли ми говоримо про гендер, то непро яку рівність гендерів мови йти не може в принципі.

Якщо ми говоримо про рівність прав двох кластерів, то ми спочатку неправильно задали принцип кластеризації, тобто включили в перелік критеріїв гендеризації «рівність прав» як помилковий критерій.

Ніяка політика не зможе зрівняти права гендерів «діти» і «дорослі», але вона може компенсувати нерівність їхніх прав.

Звідси ми повинні говорити про динамічнукластеризаціюгендерів, тобто про таке розрізнення кластерів-гендерів, критерії яких завжди є постійно корегуючими так, що кластери ніколи не збігаються, і їхньої рівності немає ні за яким критерієм.

Динамічна генедеризація означає, що зрівненнягендерів за якими-небудь критеріями, змушує нас у той самий момент вилучати ці критерії з процесу гендеризації.

Тобто якщо за деякими старими критеріями розрізнення гендерів ми у соціально-політичному плані одержуємо рівність, то в той же момент ми вилучаємо ці критерії з переліку, на підставі якого гендеризація вироблялася.

Далі гендеризація відбувається лише за рахунок тих критеріїв, де не досягнута соціально-політична рівність кластерів-гендерів.

Звідси динамічна гендеризація припускає розподіл критеріїв на ті що зрівнюють, котрі вилучаються з переліку критеріїв гендеризації, і на ті що кластеризують.

Тим самим гендерна політика це політика компенсації прав гендерів за кожним із кластеризуючих критеріїв з погляду наших уявлень про справедливість, а не про рівність.

Політична компенсація прав гендера «пенсіонери» не дозволяє їм одержати рівність з гендером «працюючі», але дозволяє одержати правову компенсацію за критеріями

1) одержання пенсії,

2) збереження мобільності,

3) активна участь у політичному житті і т.д., що породжує відношення всього суспільства до цієї компенсації як відчуття справедливості.

От така концепція може бути основою гендерной політики.

Ідея та цінність гендерної рівності у політиці Європейського Союзу

Демократичні суспільства повинні надавати чоловікам і жінкам однаковою мірою брати участь у всіх сферах життя. Тому останні 50-60 років діяльність міжнародної спільноти спрямована на привернення уваги до питання гендерної рівності. На рівні ООН прийнято Конвенцію про політичні права жінок (1952), Конвенцію про згоду на вступ до шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбів (1962), Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979) тощо. На четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні 1995 року було прийнято Пекінську декларацію і Платформу дій. Гендерна рівність визнається міжнародної спільнотою як цінність, яку слід досягнути задля справедливості та суспільного розвитку.

Читать еще:  В лике святых прославлена основательница Корецкого монастыря

Європейська спільнота також на рівні залучена до відповідного міжнародного процесу. Права людини, демократія та верховенство права заявлено як основні цінності для Європейського Союзу. Хоча ЄС досягнув позитивних результатів із захисту прав людини, робота в цьому напрямку продовжується. Детальніше про гендерну політику на рівні ЄС – у матеріалі Тамари Марценюк.

Рівні права і можливості для жінок і чоловіків у договорах ЄС

Уперше ідея рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків була зафіксована у Римських договорах (1957). Зокрема, у статті 119 йдеться про те, що «чоловіки і жінки повинні отримувати рівну оплату праці за рівноцінну роботу», «рівна оплата праці без дискримінації на основі статі». У Маастрихтському договорі (1992), у статті 2 зазначається про цінності, що характеризуються «плюралізмом, недискримінацією, терпимістю, справедливістю, солідарністю та рівністю жінок і чоловіків».

В Амстердамському договорі (1997) прописуються ідеї «рівності між чоловіками і жінками щодо можливостей на ринку праці та стосовно ставлення на роботі» (стаття 118), «рівного ставлення до чоловіків і жінок стосовно працевлаштування і зайнятості, включаючи принцип рівної оплати праці за однакову роботу», «забезпечення повної рівності між чоловіками і жінками у робочому житті» (стаття 119).

У Хартії фундаментальних прав ЄС (2000) у статті 21 йдеться про заборону дискримінації на основі низки ознак, у тому числі, статі. Окрема 23 стаття документу присвячена тематиці рівності між чоловіками і жінками: «Рівність між чоловіками і жінками має бути забезпечена у всіх сферах, включаючи зайнятість, роботу і заробітню плату. Принцип рівності не суперечить ідеї збереження або прийняття заходів, що передбачають особливі переваги на користь недостатньо представленої статі». У статті йдеться про можливість прийняття так званих позитивних дій, серед яких можуть бути і гендерні квоти. Пізніше у Лісабонському договорі (2007) до тематики гендерної рівності на ринку праці (статті 1 і 2) і боротьби із дискримінацією на основі статі (стаття 5) додаються такі як подолання торгівлі людьми, зокрема, жінками і дітьми (статті 63, 69), подолання насильства у сім’ї.

Окрім того, низка резолюцій Європейського Парламенту та директив і резолюцій Ради Міністрів ЄС містять інформацію про потреби гендерних перетворень і визначають норми стосовно їх забезпечення.

Подвійний підхід у гендерній політиці ЄС

У політиці забезпечення гендерної рівності Європейська Комісія застосовує так званий подвійний підхід: втілення політики «гендерної пріоритетизації» (gender mainstreaming) та ініціювання спеціальних заходів (specific measures).

«Гендерна пріоритетизація» (або гендерний мейнстрімінг), яка була записана у Пекінській Платформі дій і затверджена офіційно на Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні в 1995 р. – це визнана на глобальному рівні стратегія втілення політики гендерної рівності. Гендерна пріоритетизація передбачає (ре)організацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники та учасниці прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід в усіх галузях політики і на всіх етапах. Гендерна пріоритетизація застосовується, наприклад, у бюджетних процесах, так званому гендерному формуванню бюджету: тобто, це – гендерна оцінка бюджетів, використання гендерного підходу на всіх рівнях бюджетного процесу та реструктуризація доходів і видатків з метою сприяння гендерній рівності.

Спеціальні заходи у гендерній політиці на рівні ЄС – це законодавство, інформаційно-просвітницькі кампанії, фінансові програми. Мета цих заходів полягає у розв’язанні конкретних проблем, таких як різниця в оплаті праці, брак представництва жінок, наприклад, у певних сферах зайнятості тощо. Наприклад, у Рамковій стратегії Європейської спільноти із гендерної рівності (2001-2005) зазначається про «пропагування рівної участі та представництва жінок». Зокрема, піднімається питання поліпшення гендерного балансу в процесі прийняття політичних рішень; зазначається про заходи, орієнтовані на оцінки впливу виборчих систем, законодавства, квот та інших заходів щодо забезпечення гендерного балансу у виборних політичних органах.

Інституційне забезпечення гендерної рівності

Розглянемо детальніше, які саме структури на рівні ЄС відповідальні за забезпечення гендерної рівності. Передусім, «Трійка» головування (Trio Presidency) приймають «Спільну декларацію із рівності між чоловіками і жінками». Так, на період головування Італії, Латвії та Люксембургу (липень 2014-грудень 2015) була прийнята відповідна Декларація із рівності між жінками і чоловіками.

В Європейському Парламенті за гендерні питання безпосередньо є відповідальним Комітет Європейського Парламенту із прав жінок і гендерної рівності. Він займається питаннями визначення, заохочення та захисту прав жінок в ЄС, пропагування ідеї забезпечення прав жінок також і в інших країнах, політикою рівних можливостей, у тому числі, забезпеченням рівності між жінками і чоловіками на ринку праці, подоланням усіх форм дискримінації на основі статі тощо.

Читать еще:  «Я всегда буду с тобой». Четыре истории об Ангеле-хранителе

Окрім того, існують певні партнерські утворення задля подолання гендерної нерівності та пропагування цінності рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Група високого рівня із гендерної пріоритетизації (High-Level Group on Gender Mainstreaming) є неформальним утворенням, яке складається із представників високих рангів, створене в 2001 році і відповідальне за втілення гендерної пріоритетизації на національному рівні.

Консультативний комітет із забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків (Advisory Committee on Equal Opportunities for Women and Men) був утворений у 1981 році і складається із Міністерств держав-членів ЄС, відповідальних за гендерну рівність, представників структур, які відповідальні за гендерну рівність, організацій соціального партнерства і Європейського жіночого лобі. Комітет надає допомогу ЄК у розробці та втіленні політики гендерної рівності на рівні ЄС.

У ЄК гендерні питання напряму стосуються Комісії із правосуддя, споживачів і гендерної рівності (Justice, Consumers and Gender Equality). Як зазначено у вітальному слові Комісарки ЄК Вєри Юрової, уперше гендерна рівність з’являється у назві Комісара ЄК, що означає привернення уваги до проблематики гендерної рівності.

Лобіювання жіночого представництва в ЄС

Європейське жіноче лобі (ЄЖЛ) (European Women’s Lobby) – це найбільша парасолькова організація жіночих об’єднань у ЄС, які працюють із питаннями рівних можливостей жінок і чоловіків. Членство у ЄЖЛ поширюється на організації у всіх 28 країнах-членах ЄС та трьох країнах-кандидатів, а також на 20 загальноєвропейських організацій. ЄЖЛ засноване в 1990 році. Наразі нараховує більше 2500 організацій із 31 країни.

Серед напрямків роботи організації один стосується просування жінок у політику. У цьому напрямку показовою є ідея поширення так званого «менторства» – одного із механізмів залучення жінок до політики. Зокрема, ЄЖЛ започаткувало Мережу Європейського політичного менторства (European Political Mentoring Network). Проект менторства було розроблено спеціально під вибори в ЄП 2014 року у рамках «50/50 кампанії» ЄЖЛ, мета якої – збільшити представництво жінок в інституціях на рівні ЄС.

Дослідження гендерних питань в ЄС

Перш ніж ефективно втілювати політику рівних прав і можливостей, слід ретельно вивчити це питання. Саме тому у 2006 році було засновано Європейський інститут із гендерної рівності (ЄІГР) (European Institute for Gender Equality), який знаходиться у Литві (Вільнюсі). Серед завдань діяльності інституту зазначено про збір, аналіз і розповсюдження інформації стосовно гендерної рівності, у тому числі, результатів досліджень і успішної практики упровадження рівних прав і можливостей; пропозиції напрямків досліджень; покращення методології збору даних (особливо, гендерно-дезагрегованих) тощо.

«ЄвроГендерна мережа» («EuroGender Network») – це основна консультаційна платформа ЄІГР, яка надає можливість її 10000 користувачам (дослідницям, експертам, політикиням із держав-членів ЄС та різних інституцій) обмінюватися ресурсами, знаннями та успішими практиками у сфері забезпечення гендерної рівності.

Окрім того, ЄІГР розробив індекс із гендерної рівності (Gender Equality Index), у якому для порівняння стану гендерних відносин у країнах ЄС було взято такі шість показників як робота (позиції чоловіків і жінок на ринку праці, тривалість трудового життя та якість роботи й захист), гроші (розрив між доходами чоловіків і жінок, а також ризик бідності), знання (кількість чоловіків і жінок, які здобувають освіту різного рівня), час (скільки часу витрачається на неоплачувану діяльність, в тому числі догляд за дітьми та домашня робота, участь в культурних заходах і т.п.), влада (представленість чоловіків і жінок у політичній та економічній сферах), здоров’я (доступ до структур охорони здоров’я), додатково насильство (насильство проти жінок, стереотипи та упередження, які підривають покращення ситуації у забезпеченні більшої рівності статей).

Значення індексу варіює від 1 (повна нерівність) до 100 (повна рівність). Загалом по ЄС індекс із гендерної рівності становить 54, тобто, гендерну рівність забезпечено лише наполовину. Найкращою в ЄС є ситуація із станом здоров’я жінок і чоловіків, а найгіршою – із розподілом владних уповноважень. Слід зазначити, що подібні результати надають й інші міжнародні звіти (як-от, Глобальний звіт із гендерного розриву), у яких вимірюється стан гендерних відносин у різних сферах публічного життя.

Висновки

Як свідчать результати міжнародних порівняльних звітів і баз даних, країни ЄС – це лідери у світі за кількістю залучення жінок до національних парламентів. Окрім того, навіть на рівні структур ЄС жінки становлять більше 30% членів Європейського Парламенту. Майже від початку заснування ЄС ідея та цінність гендерної рівності втілюється, передусім, на державному рівні.

Разом із тим, важливо зазначити, що ЄС критично оцінює свої здобутки стосовно залучення жінок до політики. У Стратегії забезпечення рівності між жінками та чоловіками (2010 – 2015) зазначено про недостатню представленість жінок на рівні прийняття рішень. З’ясовано, що очікувану гендерну рівність забезпечено лише на половину, тобто, євпроейським країнам ще є над чим працювати, аби втілити гендерну рівність як цінність.

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector