0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Правда і міфи про таїнство Вінчання

Правда і міфи про таїнство Вінчання

православное интернет-издание в Гагаузии

  • Главная
  • Новости
  • Новости РПЦ
  • На гагаузском
  • Помощь
  • Фото
  • Видео
  • Церковь
  • Семья
  • Общество
  • Вопрос

Category

  • Видео
  • Вопрос священнику
  • На гагаузском
  • Новости
  • Новости РПЦ
  • Общество
  • Помощь
  • Семья
  • Фото
  • Церковь

Calendar

Октябрь 2021

ПнВтСрЧтПтСбВс
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Правда и мифы о таинстве Венчания

  • Опубликовано: 16.07.2020

Можно ли венчаться, если родители против? Венчают ли беременных и уже состоящих в браке? Позволительно ли брать для таинства чужие кольца или платье? Должна ли невеста скрывать своё лицо от жениха? Обеспечит ли венчание крепкий брак и безбедную жизнь?

Кого и зачем венчают?
Венчание — таинство Церкви, в котором Бог подаёт будущим супругам благословение на совместную жизнь, рождение и воспитание детей. Христианин старается испросить Божие благословение на каждое дело в своей жизни. Брак — это очень серьёзный шаг. Поэтому важно начать его с молитвы к Богу.

Венчаться могут только православные люди. Не венчают состоящих в официальном или гражданском браке с другим человеком, не зарегистрировавших свой союз в ЗАГСе, а также кровных родственников (например, двоюродных, троюродных брата и сестру). Беременные, давно состоящие в гражданском или официальном браке, даже имеющие детей и внуков, могут повенчаться. Сделать это никогда не поздно.

Неправильно думать, что препятствием может стать отсутствие благословения на брак одного из родителей. Во время таинства священник спрашивает у брачующихся: «Не обещался ли другой невесте?», «Не обещалась ли иному мужу?» Он не задаёт вопросов о родителях. Церковь никак не регулирует эти вопросы. Венчаются взрослые люди, вместо которых не нужно давать ответ их родителям.

Не могут стать препятствием и свидетели. Традиция брать свидетелей (восприемников) для венчания пришла к нам из древности. Когда-то это были наставники молодой пары христиан в духовной жизни, поэтому и не советовали брать слишком юных свидетелей. Сегодня это всего лишь традиция: венчаться можно и без них. Также абсолютно неважно, будут ли свидетели женатыми, незамужними, вдовцами, многодетными или бездетными. На будущую семейную жизнь брачующихся это никак не влияет. Семейное счастье зависит сугубо от самих супругов, от того, как они будут строить свою жизнь.

Время для венчания
Таинство Венчания не совершается накануне среды и пятницы, всех постных дней, в течение всего года, а также воскресных дней, двунадесятых, храмовых и великих праздников, в продолжение святок, сырной и пасхальной седмиц. По поводу народных суеверий о том, что нельзя венчаться в мае, в високосный год или в какие-то числа — всё это ерунда. Я лично венчался в мае и живу в браке очень счастливо.

По поводу приметы встречи с покойником, похоронным кортежем — это просто неприятный момент, но последствий для судьбы молодых это не имеет. Чтобы уж точно вашу радость ничто не омрачило, нужно обговорить этот момент со священником. Благоразумный священник не допустит, чтобы близко по времени в храме происходили отпевание и венчание.

Не нужно также ждать снега, дождя, или наоборот, избегать их. Я ни разу не встречал молодожёнов, которые, если их застал дождь, развернулись и уехали из церкви, опасаясь грядущих несчастий. Если люди настолько подвержены вере в мистику, что боятся каких-то чисел, високосных годов или дождя, я думаю, им вообще пока рано венчаться, для начала нужно укрепиться в православной вере.

Символы
Венчание наполнено многими символами, которые несут в себе глубокий смысл. В таинстве Венчания нет ничего случайного или ненужного. Когда молодые входят в храм, им дают свечи. Они знаменуют собой пламенную любовь и её чистоту.

В древние времена перед таинством Венчания проводился обряд обручения. Молодожёны входили в храм и давали обещание перед Богом и Церковью связать свою жизнь друг с другом. Сейчас это обещание даётся в начале таинства Венчания.

На руки венчающимся надевают кольца, которые перед этим лежат на престоле Божием. Раньше жениху полагалось золотое кольцо (образ жених-солнце), а невесте серебряное (образ невесты-луны, малого светила по сравнению с солнцем). Но эта традиция сейчас не так часто соблюдается.

Священник меняет кольца с рук невесты и жениха трижды — во имя Святой Троицы, Которая их венчает. Кольца — знак вечности и неразрывности брачного союза, а обмен ими символизирует обоюдную готовность будущих супругов жертвовать всем ради другого. Будет ли кольцо гладким или шероховатым, с каменьями или без них, старым или новым, вопреки представлениям, распространяемым сегодня в народе, в символике таинства не имеет никакого значения.

На головы брачующимся священник возлагает венцы, богато украшенный головной убор, образ славы Божией и Царствия Божия. Муж — царь для своей супруги, но и жена для мужа — царица.

Во время венчания священник подносит молодым чашу, наполненную церковным вином — так называемую чашу общения. Троекратно из этой чаши отпивают муж и жена. У этой чаши несколько значений. Это знак радости и веселья. Также это напоминание о первом чуде Христовом — его Господь совершил на брачном пире в Кане Галилейской, превратив воду в вино (которое закончилось у молодых). Это знак и того, что в дальнейшей жизни молодые будут испивать общую чашу, отныне судьба у них будет общей.

Под ноги брачующимся постилают рушник. Он символизирует общую дорогу, по которой молодая семья будет идти. Теперь не у каждого своя дорога, а у всех общий путь.

В конце таинства священник соединяет руки жениха и невесты, обвязывая их рушником (знак, что теперь молодые — единое целое), накрывая своей епитрахилью, и обводит молодых три раза вокруг аналоя. Через руку священника они получают благословение на свой союз от самой Церкви.

Околоцерковный символизм
Не нужно додумывать или самим пытаться дополнить символизм действий, совершаемых во время таинства. Свечу задуло сквозняком или она упала — ничего страшного здесь нет, ваша вечная любовь не погаснет преждевременно. Не нужно гадать по таинству — это грех язычества, которое не подобает христианам. Как правило, во время этого важного события все волнуются. Могут упасть кольца, пролиться вино, жених или невеста упасть в обморок (особенно если в храме жарко и душно). На моей памяти много раз сознание теряли дружок или дружка. Что это означает в символике совершаемого таинства? Абсолютно ничего! Ничего страшного в этом нет. Если люди пришли с чистым сердцем просить благословения Божия, стоят и молятся Богу, не играет абсолютно никакой роли, упало что-то или не упало. Привносить своё в символизм таинства Божия — большой грех.

Часто молодые пытаются совершить свои какие-то обряды во время таинства: играют в игру, кто первым вступил на рушник или быстрее допил чашу, положил свою руку поверх руки другого. Господь не смотрит на эти моменты и не даёт главенство в семье в зависимости от того, кто первый что-то сделал. Не занимайтесь мистикой! Кто будет главой семьи, зависит от чисто психологических характеристик супругов. У кого-то характер жёсткий, у кого-то помягче. Есть те, кто любит доминировать, и те, кто предпочитает подчиняться в каких-то бытовых вопросах. Это ни в коей мере не зависит от того, кто первым наступит на полотенце или откусит больше от каравая.

Не нужно до или во время таинства придумывать какие-то свои обряды: смотреть или не смотреть друг другу в глаза, признаваться в любви, глядя в колодец, или оплакивать свою незамужнюю жизнь…

Красивый обряд, оберег или…?
Не секрет, что для многих венчание — это просто красивый обряд или дань традиции. Венцы, вино, кольца, свечи, пение хора — это всё, и правда, очень красиво. При этом зачастую брачующиеся не имеют никакого молитвенного настроя и не отдают себе отчёт в том, что сейчас будет происходить, что Дух Святой будет невидимо сходить на них и освящать будущую семью. Люди входят в храм и веселятся, фотографируются. Но это не просто обряд или ритуал, а таинство, то есть очень серьёзная вещь. В молитвах таинства Венчания священник будет испрашивать благословения Божия для этой семьи. При этом очень важна молитва самих брачующихся.

Многие прибегают к венчанию, рассчитывая, что впредь они не будут болеть, ругаться и у них не будет в жизни никаких искушений. Господь даёт Своё благословение, но как люди будут жить, вести себя в браке, зависит сугубо от них. Наша жизнь устлана не только розами. В ней всегда будут какие-то горести, проблемы, и нужна будет не только любовь, но и жертвенность, терпение, смирение своей гордыни. Об этом и говорится в таинстве Венчания. Если бы было так, что повенчались — и прожили крепким браком всю свою жизнь, — тогда бы люди не были людьми.

Все проходят через ошибки, у каждого есть страсти, но если человек живёт с Богом, ему будет легче это преодолевать. Те же, кто проводит свою жизнь без Бога, не избегут серьёзных искушений, и венчание не защитит такой брак от них. Но относиться к таинству не как к благословению Божию, а как к оберегу — грех.

На всю жизнь
Венчание — это на всю жизнь. Ведь, когда мы рожаем ребёнка, мы понимаем, что он будет ночами не спать и с ним будет очень тяжело? Но мы к этому готовимся. Точно так же и в венчании: рождается новый брак, и назад уже пути нет. В Церкви нет «развенчания». Часто люди спрашивают: как развенчаться? Ответ здесь простой: никак. Венчают навсегда. Кто может отменить благословение Бога? Никто.

Бывают ситуации, когда людям приходится вступать во второй брак. Церковь со снисхождением и любовью относится к таким людям. Над ними совершается особый чин венчания «о второбрачных». Такая пара должна подать прошение на имя правящего архиерея, и он рассмотрит причину, по которой кто-то из брачующихся хочет вступить второй раз в брак. Причины, когда Церковь разрешает это, бывают разными. Например, один из супругов остался вдовцом или развёлся не по своей инициативе. В единичных и исключительных случаях допускается и третий брак.

Чин «о второбрачных» отличается от первого венчания отсутствием молитв о целомудрии и некоторыми другими моментами. Над теми, кто уже прожил долгое время в первом браке и решил повенчаться, они тоже не читаются. Тем, кто пришёл венчаться после первого или второго брака, не нужно стоять с потухшими глазами и покаянным, скорбным видом. Свечи будут гореть, хор будет петь, а невеста может надеть свадебное платье.

Как подготовиться к венчанию?
Молодым нужно исповедаться и причаститься Святых Христовых Таин. Исповедь должна быть не формальной, а генеральной. Три дня молодые соблюдают строгий пост перед Причастием и готовятся к исповеди.

С собой на венчание нужно взять две иконы — Спасителя и Богородицы, которые будут венчальными. Два кольца, рушник под ноги и другой рушник на руки молодым, бутылка вина и освящённые венчальные свечи, купленные в храме. После венчания рушники, свечи хранятся как память. Но не нужно придавать им особенное значение или передавать следующему поколению как оберег. Венчальные иконы, как и любые другие — это святыня. К ним нужно относиться почтительно, повесить на стену в своём доме или поставить в святой угол.

Можно венчаться невесте не в свадебном платье, а просто в чём-то светлом. Костюм жениха также может быть не свадебным. В храме не допускается мини-юбок, чересчур обнажённых нарядов. Молодые должны помнить, что будут стоять перед алтарём, перед священником, перед Самим Господом Богом. Принято венчаться в белом платье — символ чистоты, светлой радости. Но Церковь не регулирует цвет платья. Жених тоже может прийти в чёрном костюме, светлом или любого цвета — роли это не играет.

Мы живём в сложное время, когда у многих хватает денег только взять платье напрокат. Ничего плохого я в этом не вижу. То же касается и костюма жениха. Не играет роли, носил ли кто-то до вас эти наряды, видел ли невесту в этом платье жених. Церковь таких примет не знает.

Однако кольца (как и крестик для таинства Крещения) лучше должны быть новыми. Неправильно брать кольца родителей, которые живы на момент совершения таинства. Кольца кладутся на престол и Господь освящает их именно для этого брака, для этих жениха и невесты. Необязательно они должны быть золотыми. Это может быть самый простой металл.

Шляпка на невесте не очень совместима с венцом, который будет надеваться на неё. Более предпочтительна фата. Она означает целомудрие. Но женщина в возрасте или в положении будет смотреться в фате несуразно.

Вопреки народным суевериям, фата не должна скрывать от жениха лицо невесты. Нет никаких запретов использовать фату, уже бывшую в использовании. Фата после таинства Венчания — это не оберег. Не нужно её вешать на стену или накрывать ею коляску с новорождённым ребёнком.

Бросание букета, выпускание голубей, надкусывание каравая, посыпание молодых деньгами и прочим — всё это не более чем народные традиции. Запасаться для венчания голубями, орлами или пингвинами не нужно. Также не имеет значения, по какой дороге будут ехать молодые и на чём они приедут.

Как проводить день после венчания?
После этого таинства положено веселиться, радоваться этому торжеству, созданию новой семьи. Разумеется, выпивая и празднуя, молодые, которые только что повенчались, должны сохранять человеческий и христианский облик. Если мы откроем Евангелие, то увидим, что Своё первое чудо Спаситель совершил на браке в Кане Галилейской. Там было веселье, люди радовались и пили вино, но оно подошло к концу. Тогда Господь претворил в вино воду для того, чтобы радость праздника продолжилась.

У нас есть к Вам просьба.

Статьи нашего сайта охватывают все приходы Гагаузской автономии. Для продолжения плодотворной работы сайта, нам необходима ваша помощь!

Пожалуйста, поддержите сайт «Православная Гагаузия». Вы можете отправить нам любое пожертвование, чтобы сайт продолжал работу. Нам не обойтись без Вашей помощи!

Таїнство Вінчання у питаннях та відповідях

– Чи треба наполягати, якщо жених не хоче вінчатися?

Спочатку слід подумати: чи потрібен такий жених? Але якщо є сподівання на те, що це небажання вінчатися походить від внутрішньої чесності гідного обранця, який поважає віру своєї нареченої, але не може доки її щиро розділити і про це чесно їй свідчить, такого чоловіка можна і треба поважати, і, мабуть, є основа сподіватися, що вірою, терпінням і любов’ю його можна привести до церкви.

Але якщо мова йде про світського нехлюя, який просто боїться, що Вінчання його міцніше прив’яже до майбутньої дружини і взагалі загрожує великими наслідками в подальшому житті, то тут слід замислитися і, можливо, відправити його до якоїсь іншої нареченої.

– Чому подружжю, яке вже давно живе разом, коли приходить до віри, необхідно вінчатися?

На це питання можна відповісти двояко. З одного боку, у Церкві є спеціальний чин благословення подружжя, що багато років прожили в шлюбі, який дещо відрізняється за складом молитов від звичайного звершення Таїнства Вінчання. І це, поза сумнівом, правильно, бо вінчальні молитви звернені чи до зовсім юних, чи до тих, хто тільки починає подружнє життя, і тому вони можуть звучати, якщо не парадоксально, то зовсім недоречно до тих, кому вже за п’ятдесят і хто тільки тепер усвідомив про необхідність освячення свого багаторічного подружнього союзу.

У даному випадку, дійсно, краще використовувати такий чин церковного благословення шлюбу, який включає всі головні складові Таїнства Вінчання, у тому числі і одягання вінців. З другого боку, відповідаючи на це питання, можна сказати, що будь-який людський союз, навіть найщиріший, є союзом двох людей, які привносять до нього і все своє хороше і добре, і все своє немічне і гріховне. А в Таїнстві Вінчання, як і у всякому Таїнстві, дається благодать Божа, яку сама людина, якою би вона чудовою не була, заслужити не може. Вона не може придбати того, що їй дається в Таїнстві Хрещення – прощення гріхів і примирення з Богом.

Так само і у Вінчанні нам дається для подружнього життя те, що ми самі привнести до нього не можемо, – Божа допомога, виправлення власної немочі, любов, терпіння. І все це дається нам дарма… Що ж відмовлятися від такого чудового подарунка, навіть якщо вже багато чого доброго ми й самі зуміли набути в сімейному житті? Як же не брати від Бога те, що хороше може зробити кращим, а дуже хороше просто прекрасним?!

У Таїнстві Вінчання сім’я створюється як єдиний духовний організм у благодатному з’єднанні. Якщо це Таїнство не звершується, то дві людини живуть разом, спільно ведуть господарство, але утворення сім’ї як єдиного духовного організму не відбувається.

Читати також: Чи всім потрібно вінчатися?

– Таїнство Вінчання розпочинається з євангельських слів: “…залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю” (Бут. 2:24). Що означає – “залишить”?

У Православній Церкві перехід до самостійного життя двох молодих людей явно позначений – він розпочинається з Вінчання. До цього вони діти, вони не лише повинні шанувати батьків, але з ними жити однією сім’єю, а Вінчання – це створення своєї власної сім’ї. Це Таїнство розпочинається зі слів: “Залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї“. (Бут. 2:24). І всім це необхідно усвідомлювати: раз Вінчання відбулося, значить, молоді, продовжуючи шанувати своїх батьків, мають бути готовими створити власну сім’ю.

Справа ж батьків – не втручатися в життя дітей, а тільки молитися і за потреби допомагати їм. Благословили – значить, віддали. Звичайно, для кожної матері її дитина краща за всіх і гідна кращого життя, але раз Господь до шлюбу допустив, раз Таїнство Вінчання звершилося – тим самим сталося підтвердження того, що Бог благословив молодих на спільне життя. Вінчаний шлюб – це дар Божий, і тільки в ньому можна врятуватися. Якби Богові не угодний був цей союз, то безліч обставин могла б перешкодити звершитися Таїнству Вінчання.

– Що означає чин заручення?

У стародавній Церкві заручення було відокремлене від вінчання. Це такий церковний чин, коли жених і наречена при священицькому благословенні обмінюються перснями. Вони ще не чоловік і дружина, але переймають на себе їх зобов’язання відносно один одного: взаємної вірності, майнові. І головне, що кожен з них стає для другого тим єдиним або тією єдиною, з яким (якою) через певний час буде створена повноцінна сім’я.

Проте беручи на себе подружні зобов’язання, вони ще не отримують прав на спільне подружнє життя. Заручення звершувалося, як правило, окремо від Вінчання в ті історичні епохи, коли воно мало місце в більш юному віці, ніж могло початися повноцінне шлюбне подружнє життя. Тоді діти були більш слухняні батькам, і влаштування шлюбів значною мірою здійснювалося на батьківський розсуд.

Думається, що в наш час заручення окремо від Вінчання виправдане в тих випадках, коли молоді люди, поза сумнівом, вже щиро і глибоко один до одного ставляться і засвідчили своє бажання вступити в шлюб чистотою і твердістю своїх стосунків, але через якісь певні обставини ще не можуть почати жити подружнім життям в усій його повноті. Ну, скажімо, вони повинні доучитися у виші, або їм доки ніде жити, або вік одного з них не дозволяє. Але при цьому як вірні Господу християни вони розуміють, що жодного попереднього тілесного співжиття до шлюбу бути не може. І щоб підтримати їх, щоб полегшити тягар очікування повноти подружнього життя, можна заручення і Вінчання розділити. І оскільки метою заручення є зближення майбутнього подружжя, той час, що залишився до Вінчання, їм буде вже не так важко проходити у взаємній підготовці до нього. В інших випадках заручення звершується разом з Вінчанням як єдиний чин.

Читати також: У які дні можна вінчатися?

– Що означає Таїнство Вінчання?

У Таїнстві Вінчання, як і у всякому церковному Таїнстві, і цим вони відрізняються від інших священнодій, нам не просто подаються ті чи інші дари Божі і не лише діє благодать Божа, але відбувається зустріч, безпосередня зустріч людини з Богом, людини з Христом. А це означає, що в центрі життя кожної церковної сім’ї (спочатку чоловіка і дружини, потім і дітей, які народилися) стоїть Христос, і саме зустріч з Ним дарується в Таїнстві Вінчання.

Дарується те, що незмірно вище нас, що ми самі, якими б хорошими людьми не були, влаштувати не здатні. Це дається як дар. І наше завдання – його спочатку зрозуміти, потім прийняти і не втратити до кінця життя через власні гріхи і недоліки.

– Навіщо під час Вінчання надівають вінці?

По-перше, вінець означає корону. І надягання вінців – це символ коронації. Жених і наречена під час Таїнства Вінчання, будучи одягненими в ці вінці, знаменують собою перших людей – Адама і Єву, які були вінцем творіння, оскільки були поставлені Богом над усім творінням. По-друге, вінці даються нареченим за їх утримання до шлюбу, за їхнє терпіння і прагнення до освяченого Церквою правильного подружнього союзу. По-третє, це вінці мученицькі, які повинні нагадувати про те, що сімейне життя, – це і добровільне несення тягаря іншої людини. З’єднання всіх цих сенсів відбувається в Таїнстві Вінчання.

– Під час Вінчання шлюбний союз порівнюють з єднанням Христа і Церкви. Що це означає?

У Посланні апостола Павла до Ефесян сказано про те, що “чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї“. (Еф. 5:23-25). Головним у цьому єднанні є принцип жертовної любові і віддання себе другому. Христос полюбив Церкву, оскільки пожертвував Собою заради спасіння все тих, хто її складає.

Принцип жертовної любові є основною влаштування справжньої сім’ї, саме про це говорить апостол. Але він говорить ще і про ту міру глибини, яка досяжна в сімейному союзі. Про те, що не випадково в сім’ї це обмеження себе заради другого і постійне принесення в жертву свого “я” можуть досягти найбільшої глибини і значення для спільного життя чоловіка і дружини, так що саме це стає основою для продовження їхнього буття у вічності.

– Нерідко Вінчання для невіруючих молодих людей стає лише частиною весільного обряду.

Навіть у такій ситуації вінчатися все-таки краще, ніж не вінчатися, адже благодать Божа умудряє людей. Але звичайно, насіння сіється, а вирощувати його повинна сама людина. Важливо, щоб молоді усвідомлювали, що в Таїнстві Вінчання вимовляються клятви, які порушувати не можна.

Недійсний церковний шлюб: правда і міфи

Читай також

Вінчання у Церквіце завжди радісне дійство, під час якого двоє людей дають обіцянку безумовної любові одне одному. Однак, що трапляється, коли подружжя вирішує розлучитися? Куди зникає любов? Про те, чи існує розлучення в Церкві, як функціонують церковні судові інституції з питань шлюбу розповів отець-каноніст Тарас Коцюба

Будь-яке суспільство регулюють певні правила, які зберігають порядок. Так є і у Церкві . Закони, які діють у Церкві, не постають з нічого – їхньою основою є Божі заповіді, пізніше – певні рішення конкретних Соборів, думки отців Церкви, які впродовж історії зазнали «апробації» на істинність. Це – традиція, навіть тисячолітні правила. Ми можемо доповнювати норми, змінювати, але насамперед це тяглість звичаю, яку треба зберігати.

Подружжя – одне із семи Таїнств , і воно підлягає Божому праву, а не людському. Як для розуміння, так і при спробах тлумачення цього явища мусить бути присутня віра, яка допомагає розрізняти.

Традиція уділення Тайни зазнала еволюції: від самого початку священики не мали особливого права благословляти подружжя. Лише з восьмого століття вийшов указ, за яким подружжя тільки тоді визнавалось дійсним, коли його уділяв священик на очах свідків.

“Що Бог зв’язав, людина нехай не розділяє” . Сучасна людина шукає різних способів виправдати свої вчинки. У подружжі Бог благословляє двох осіб протилежної статі для життя у подружжі. Це шлях не лише радості та задоволення, але це і труднощі, виклики. Простіше при появі проблем сказати: це мені не підходить, треба шукати щось інше.

Таїнство Подружжя – це Таїнство дорослих. Ті люди, які приймають його, мусять бути готовими, зокрема до спільної відповідальності, спільного поборювання труднощів.

Подружжя може визнатися неправосильним, недійсним. Однак це може бути рішення лише компетентного судового органу після проведеного у певному порядку процесу.

Уневажнення – це не зовсім коректно. Швидше – визнання, ствердження недійсності. Людина, яка приходить, каже: я думаю, що мій шлюб є недійсний. І отець запитує про причини, причини як до вінчання, так і після. Бо шлюб недійсний, якщо причини були від самого початку, а не з’явились під час життя.

Все відбувається наступним чином: людина подає позовну скаргу, де пояснює свої причини. Ми надсилаємо цю позовну скаргу протилежній стороні, вислуховуємо іншу точку зору. Тоді зав’язується проблема, яку слід вирішити. Опісля відбувається слухання чоловіка, дружини, свідків, свою думку висловлюють психологи та інші спеціалісти. Потім справу передають зо захисника, який робить усе, щоб зберегти шлюб. Опісля судді колегіально приймають рішення ствердження шлюбу дійсним або ж недійсним.

Кожне життя унікальне, але є певні правила, які перелічують причини визнання подружжя недійсним. Зосереджусь на двох канонах. Зокрема, є такий відомий канон 18, який говорить про здатність особи прийняти Таїнство подружжя. Тут передбачено три підоснови: або людина була психічно хвора, людина розуміла і була готова, але певні стереотипи не дозволяли їй зрозуміти – чоловік приховав свою залежність; людина не розуміла суті подружжя. Важливим є також канон, який говорить про симуляцію: люди приходять до церкви і кажуть “так”, однак це так і не має під собою правдивих основ: сказала “так”, бо весілля було уже підготоване, бо батько нареченої мав фінансові можливості допомогти.

Люди здебільшого не готові до Таїнства, а готові до юридичного акту, і так сприймають Таїнство Подружжя. Але людина не завжди готова до того, що відбудеться з нею у повсякденному житті. Ми не можемо знати, чи молодята витримають у доброму весь свій шлюб, але слід іти з вірою і з вірою витримувати дані обіцянки.

Щодо життя на віру: люди живуть, щоб спробувати. Що значить пробувати, доки пробувати? Ми можемо експериментувати, але тільки тоді, якщо не довіряємо Богові.

Церква робить певні зусилля, щоб допомогти людині, але не має якихось виконавчих механізмів чи міліції, щоб регулювати і щось не дозволяти людині. Церква пропонує знання, безліч можливостей, запрошуючи наречених на науки. І це лише вибір людини: користати чи не користати. Ініціатива – лише за кожним зокрема.

Проблема полягає у звиканні один до одного , коли перестаємо зауважити у подругові частину себе. Згадаймо, як вечеряли наші бабусі з дідусями – хтось міг закритись газетою чи планшетом? Ні, вони спілкувались, слухали один одного. Зараз спілкування майже немає. В чоловіка вимальовується стереотип дружини, якій тільки чогось треба, а в неї – байдужого чоловіка. Ми не спілкуємось у родинах.

Якщо б нам вдалось чути один одного, багатьох проблем можна було б уникнути.

В нашому трибуналі не одна справа була, коли люди передумали. Першим обовязком судді є зберегти сім’ю, врятувати подружжя.

Записала Тетяна Трачук

Повну версію розмови дивіться в записі ефіру “Відкрита Церква. Діалоги” Церковний шлюб. Пояснення каноніста.

Таїнство Вінчання

Що таке Вінчання?

Таїнство шлюбу, яке частіше за все називають просто вінчанням, – це благословення нареченого та нареченої (чоловіка і дружини) за їх добровільною згодою на подружнє життя, де подається благодать Божа для взаємної допомоги та однодушності, а також для благословенного народження та християнського виховання дітей. Вступаючі у шлюб, чоловік і жінка перед Богом обіцяють одне одному любов, вірність та чесність подружню впродовж усього життя.

Шлюб – це єдина суспільна інституція, яка, відповідно до Святого Письма, була встановлена Богом ще у раю до гріхопадіння людей. Після створення Адама і Єви “благословив їх Бог і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю і володійте нею” (Бут. 1:28).

Ісус Христос освятив шлюб Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській. Він також казав: “Бог створив за образом Своїм людину, чоловіком і жінкою створив їх. Заради цього залишить чоловік батька свого і матір і прилучиться до дружини своєї, і будуть двоє одним тілом (Див.: Бут. 2:24). Тож вони вже не двоє, а одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає” (Мф 19:4-6).

Церковна відправа таїнства шлюбу складається з двох частин: заручин (які раніше проводилися окремо, за певний час до весілля) та власне вінчання.

Давня Церква довго не знала спеціального чину вінчання. Тодішнє таїнство шлюбу полягало в благословенні та короткій молитві єпископа, спільну участь нареченого й нареченої в Євхаристії (спільне причащання Тіла і Крові Христових). Окремий чин вінчання є досить пізнього походження та відомий не раніше IX століття.

Що потрібне для вінчання?

1) Головне – це віра. Наречений та наречена (чоловік та дружина) мають сповідувати християнську віру, бути охрещеними та належати до Церкви. Тому від молодих вимагається за певний час до вінчання (за тиждень або за кілька днів) прийти на сповідь та причаститися. Це можна зробити у тій самій церкві, де будете вінчатися, або у іншому православному храмі.

Неможливо відправляти вінчання над подружжям, у якому чоловік чи дружина невіруючі.

У разі шлюбу між людьми православного та іншого християнського сповідання (католицького, протестантського тощо) вінчатися у православній церкві можна, якщо молоді дають обіцянку хрестити майбутніх дітей у Православ’ї.

2) Відсутність перешкод до шлюбу. До цього відноситься недостатній вік, родинні зв’язки, дійсний попередній шлюб тощо. Наявність державного свідоцтва про реєстрацію шлюбу, як правило, свідчить про відсутність подібних перешкод. Тому просимо молодих спочатку зареєструвати шлюб за державними законами.

Якщо хтось із молодих раніше перебував у церковному шлюбі (був вінчаний), необхідно отримати благословення єпископа на другий шлюб (див. нижче).

3) Свідки мають належати до Православної Церкви. Вони можуть бути одруженими чи ні. За наявності державного свідоцтва про реєстрацію шлюбу вінчання може відправлятися без свідків.

4) Із матеріальних речей для вінчання необхідно мати обручки. Вони можуть бути золотими, срібними, або виготовленими з іншого металлу. Обручки також можуть бути прикрашені камінням.

Решта матеріальних речей – ікони у благословення родини, рушники на ікони, під ноги та для зв’язування рук, хустинки для свічок, вінчальні свічки, хустинки для тримання вінців – також потрібні для молодих.

Коли можна вінчатися?

На відміну від хрещення, яке може відправлятися кожного дня, вінчання у певні дні не проводиться. Не вінчають напередодні великих церковних свят, неділі та пісних днів (тобто по вівторках, четвергах та суботах), впродовж чотирьох тривалих постів, масляного та великоднього тижня. Про те, чи можливо вінчатися у дату, що вас цікавить, запитуйте у церкві.

Чи можна проводити свою фото- та відеозйомку?

Так, ви можете вільно проводити фото- та відеозйомку під час вінчання. Єдине прохання – не заважати відправі.

Чи грають на дзвонах для молодих?

Так, після вінчання молоді виходять із церкви під супровід вінчальних дзвонів Свято-Параскевського храму.

Як розвінчатися?

Такого поняття як “розвінчання” у Православній Церкві не існує. Шлюб укладається для того, щоб поєднати молодих навіки. У разі, коли люди не зберегли цього дорогоцінного дару, коли шлюб розбився та хтось із подружжя утворив новий шлюб, Православна Церква може надати дозвіл на церковне благословення другого шлюбу. З цим питанням потрібно звертатися до єпископа, бо це перевищує повноваження священиків. Докладніше про це вам можуть розповісти священнослужителі нашого храму.

Церковне вчення про суперечливі питання

У Основах соціальної концепції Української Православної Церкви пояснюються деякі суперечливі питання стосовно вінчання та сімейного життя:

Про невінчаний шлюб:

На жаль, трапляються випадки, коли духівники оголошують незаконним цивільний шлюб або вимагають розірвання шлюбу від подружжя, яке багато років прожило разом, але з тих чи інших причин не здійснило вінчання в храмі… Деякі пастирі-духівники не допускали до причастя осіб, які живуть у «невінчаному» шлюбі, ототожнюючи такий шлюб з блудом. Наполягаючи на необхідності церковного шлюбу, пастирі водночас повинні пам’ятати про те, що Православна Церква з повагою ставиться до цивільного шлюбу.

Про єдність та різницю у вірі:

Спільність віри чоловіка та жінки, які є членами тіла Христового, — найважливіша умова справді християнського й церковного шлюбу. Тільки єдина у вірі сім’я може стати «домашньою Церквою» (Рим. 16, 5; Флм. 1, 2), в якій чоловік і жінка разом з дітьми зростають у духовному вдосконаленні й пізнанні Бога. Відсутність однодумності становить серйозну загрозу для цілісності подружнього союзу. Саме тому Церква вважає своїм обов’язком закликати віруючих брати шлюб «тільки в Господі» (1 Кор. 7, 39), тобто з тими, хто поділяє їхні християнські переконання.

Однак Церква з повагою ставиться і до такого шлюбу, в якому лише одна сторона належить до православної віри, згідно зі словами святого апостола Павла: «Невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і жінка невіруюча освячується чоловіком віруючим» (1 Кор. 7, 14). На цей текст Святого Письма посилалися й отці Трулльського собору, визнаючи дійсним союз між особами, які, «будучи в невірстві й не приєднаними до стада православних, одружувалися між собою законним чином», якщо згодом один з подружжя навернувся до віри (правило 72). Однак у тому ж правилі та інших канонічних постановах (IV Вс. Соб. 14, Лаод. 10, 31), так само, як і в творах давніх християнських письменників та отців Церкви (Тертулліан, святитель Кіпріан Карфагенський, блаженний Феодорит і блаженний Августин), забороняється одруження православних з послідовниками інших релігійних традицій.

Згідно з древніми канонічними приписами, Церква й сьогодні не освячує вінчанням шлюби між православними й нехристиянами, водночас визнаючи їх законними і не вважаючи тих, котрі взяли такий шлюб, як таких, що перебувають у блудному співжитті. Виходячи з міркувань пастирської ікономії, Українська Православна Церква як у минулому, так і сьогодні вважає за можливе одруження православних християн з католиками, членами Древніх Східних Церков та протестантами, які сповідують віру в Триєдиного Бога, за умови благословення шлюбу в Православній Церкві й виховання дітей у православній вірі. Такої самої практики протягом останніх століть дотримуються в більшості Православних Церков.

Про підстави до розлучення:

Єдиною можливою підставою розлучення Господь назвав перелюбство, яке оскверняє святість шлюбу й порушує зв’язок подружньої вірності. У разі конфліктів між чоловіком і жінкою Церква вбачає своє пастирське завдання в тому, щоб усіма притаманними їй засобами (повчання, молитва, участь у Таїнствах) оберігати цілісність шлюбу й запобігати розлученню. Священнослужителі також покликані проводити бесіди з тими, хто бажає одружитися, пояснюючи їм важливість і відповідальність такого кроку.

На жаль, іноді з причини гріховної недосконалості подружжя може виявитися нездатним утримати дар благодаті, сприйнятої ним у Таїнстві Шлюбу, і зберегти єдність сім’ї. Бажаючи спасіння грішників, Церква надає їм можливості виправлення й готова після покаяння знову допустити їх до Таїнств.

Закони Візантії, встановлені християнськими імператорами і не заперечені Церквою, передбачали різні підстави для розлучення. Досі підставами до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою, крім перелюбства й нового одруження однієї із сторін, визнавалися також відпадіння чоловіка або жінки від Православ’я, протиприродні вади, нездатність до шлюбного співжиття, яка існувала до одруження або настала внаслідок умисного самоскалічення, захворювання на проказу або сифіліс, тривала безвісна відсутність, судове покарання, пов’язане з позбавленням усіх прав стану, замах на життя або здоров’я жінки чи дітей, снохацтво, звідництво, здобуття прибутків з непотребств чоловіка чи дружини, невиліковна тяжка душевна хвороба та зловмисне залишення чоловіком жінки або жінкою чоловіка. У наш час цей перелік підстав до розірвання шлюбу доповнюється такими причинами, як захворювання на СНІД, медично засвідчені хронічний алкоголізм і наркоманія, здійснення жінкою аборту за незгоди чоловіка.

Про другий шлюб:

Згода на розірвання церковного шлюбу не може даватися заради догоджання примхам чи на «підтвердження» цивільного розлучення. А втім, якщо порушення шлюбу є здійсненним фактом — особливо при роздільному проживанні подружжя, — а відродження сім’ї не є можливим, з пастирської поблажливості також дозволяється церковне розлучення. Церква зовсім не схвалює другого шлюбу. Проте після законного церковного розлучення, згідно з канонічним правом, другий шлюб дозволяється для невинної сторони. Особам, перший шлюб яких був розірваний з їхньої провини, вдруге одруження дозволяється лише за умови покаяння й виконання єпитимії, накладеної згідно з канонічними правилами. У тих надзвичайних випадках, коли дозволяється третій шлюб, термін єпитимії, за правилами святого Василія Великого, збільшується. Підлягають осуду дії тих духівників, які забороняють своїм духовним чадам друге одруження на тій підставі, що другий шлюб нібито не схвалюється Церквою; забороняють подружжям розлучення в тому разі, коли через ті чи інші обставини сімейне життя стає для них неможливим. У своєму ставленні до другого шлюбу Православна Церква керується словами апостола Павла: «Чи з’єднався ти з жінкою? Не шукай розлучення. Чи залишився без жінки? Не шукай жінки. А втім, якщо й оженишся, не согрішиш; і якщо дівчина вийде заміж, не согрішить… Жінка зв’язана законом доки живий її чоловік; якщо ж помер II чоловік, вона вільна вийти заміж за кого хоче, тільки в Господі» (1 Кор. 7, 27-28, 39).

Про аборти:

З найдавніших часів Церква розглядає навмисне переривання вагітності (аборт) як тяжкий гріх. Канонічні правила прирівнюють аборт до вбивства. В основі такої оцінки лежить переконання втому, що зародження людини є даром Божим, тому з моменту запліднення будь-який замах на життя майбутньої людської особи є злочином.

Відповідальність за гріх убивства ненародженої дитини разом з матір’ю несе й батько, в разі його згоди на здійснення аборту. Якщо аборт зроблений жінкою без згоди чоловіка, це може бути підставою до розірвання шлюбу. Гріх падає й на душу лікаря, який робить аборт. Церква закликає державу визнати право медичних працівників відмовлятися від здійснення аборту за вимогою совісті. Не можна визнати нормальним стан, коли юридична відповідальність лікаря за смерть матері набагато більша, ніж відповідальність за знищення плоду, що провокує медиків, а через них і пацієнтів до здійснення аборту. Лікар повинен виявляти максимальну відповідальність за встановлення діагнозу, який може спонукати жінку до переривання вагітності; при цьому віруючий медик повинен ретельно перевіряти медичні показники й узгоджувати їх з велінням совісті.

Про контрацепцію:

Деякі з протизаплідних засобів фактично мають абортивну дію, штучно перериваючи на ранніх стадіях життя ембріона, а тому застосування їх можна розглядати як здійснення аборту. Інші ж засоби, які не пов’язані з припиненням життя, яке вже зародилося, до аборту ні в якому разі прирівнювати не можна. Визначаючи ставлення до неабортивних засобів контрацепції, християнському подружжю слід пам’ятати, що продовження людського роду є однією з головних цілей богоустановленого шлюбного союзу. Навмисна відмова від народження дітей з егоїстичних міркувань знецінює шлюб і є безперечним гріхом.

Водночас подружжя відповідають перед Богом за повноцінне виховання дітей. Одним із шляхів реалізації відповідального ставлення до їхнього народження є утримання від статевих відносин на певний час. А проте, потрібно пам’ятати слова апостола Павла, звернені до християнських подружжів: «Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, до часу, щоб перебувати в пості та молитві, і знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана нездержливістю вашою» (1Кор. 7, 5). Очевидно, що рішення в цьому питанні подружжя має приймати за спільною згодою, звертаючись за порадою до духівника. Останній же повинен з пастирською обережністю брати до уваги конкретні умови життя подружжя, їхній вік, здоров’я, міру духовної зрілості та багато інших обставин, відрізняючи тих, хто може «вмістити» високі вимоги утримання, від тих, кому цього не «дано» (Мф. 19, 11), і піклуючись насамперед про збереження й зміцнення сім’ї. Неприпустимим є примушення або схиляння пасомих, усупереч їхній волі, до відмови від подружнього життя в шлюбі, необхідне дотримання особливої цнотливості й особливої пастирської обережності при обговоренні з пасомими питань, пов’язаних з тими чи іншими аспектами їхнього сімейного життя.

Маєте додаткові питання?

Пишіть нам у коментарі до цієї публікації. Будемо раді відповісти!

Читать еще:  Основные принципы при ведении бухгалтерского и налогового учета на предприятии
Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector