0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Протопресвітер Гавриїл Костельник як проповідник

Протопресвітер Гавриїл Костельник як проповідник

Тяжелая печаль постигла всю Православную Церковь. Страшное злодеяние прервало жизнь верного слуги Христовой Церкви, доброго сына нашего народа, протопресвитера о. Гавриила Костельника.

Протопресвитер о. Гавриил Костельник родился в 1886 г. в старой украинской колонии в той части бывшей Южной Мадьярщины, которая отошла после первой мировой войны к Югославии, в с. Русский Керестур. Начальное образование получил в народной школе в родном селе. После мадьярской начальной школы окончил хорватскую гимназию в Загребе и там начал свое начальное богословское образование в Загребском университете. Строго католический дух преподавания побудил молодого богослова уехать во Львов, куда вело его сердце, полное любви к родному краю. Здесь он продолжал свое богословское образование и закончил его в местной духовной семинарии. Потом изучал философию во Фрейбургском университете (Швейцария), где за два с половиной года приобрел ученую степень доктора философии.

В 1913 г. он был рукоположен во священника и с этого времени 35 лет беспрерывно прослужил во Львове как пастырь. Преподавал в гимназиях, до 1930 г. был профессором Богословской академии.

Творческие таланты его были велики, интересы его были всесторонни, трудоспособность его удивляла всех. Еще на школьной скамье, в пятом классе гимназии, он начал писать стихи, а на 18 году жизни уже издал книжку стихов, написанную на родном бачванско-русском диалекте. Писал он и по-хорватски, писал на латинском языке, а больше всего, конечно, на родном украинском языке. Кажется, не было такой области науки и человеческого знания, которая не привлекала бы его пытливый разум. Он пишет грамматику бачванско-русского языка для своих земляков и своими произведениями вызывает к жизни новую литературу на этом диалекте. Полный творческой энергии, он пробует свои силы в поэзии, составляя произведения, глубокие по содержанию, согретые нежным чувством любви к Богу и человеку.

Однако, самое большое внимание уделял о. Костельник научной разработке вопросов богословия, философии и нашей церковной истории. Неутомимыми исканиями проницательного своего разума он стремился познать истину Божию и волю в жизни нашей Церкви и народа. Высокое образование и глубокое исследование самих источников христианской науки, внутренняя потребность служения истине привели о. Костельника к критической оценке латинства и его искажений христианской веры, обряда и церковной истории.

О. Костельник смело и решительно боролся против введения целибата, или безбрачия духовенства, когда Рим хотел этим путем ускорить латинизацию унии в Галичине. Исследование творений святых отцов и учителей Церкви, изучение церковной истории наглядно показало о. Костельнику, что свет и истина не в Риме, а в Восточной Православной Церкви. Это убеждение ученого исследователя все яснее и яснее проявлялось в его трудах. Уже тогда Ватикан обратил на него свое злое внимание и в 1930 г., в результате постоянных домогательств Рима, о. Костельник был лишен профессорской кафедры в Богословской академии, у него было отнято издание журнала, он был уволен из Преображенской церкви и назначен на работу под непосредственным надзором епархиального руководства.

Уже тогда о. Костельник прозорливо предвидел конец унии на наших землях. Он безбоязненно обращал внимание всего нашего духовенства и народа на то, что «в унии должно быть что-то изломанное, что-то вывихнутое, неестественное, что нивеллирует, обращает в ничто ее творческие силы, как это делает, например, рак в организме». Он доказывал неизбежность гибели унии, потому что она повсюду принудительно прививалась народу только для того, чтобы распространять среди униатов заимствованные у латинян презрение и ненависть к Восточной Церкви и ее народу, искаженные взгляды на историю и жизненные ценности своего собственного народа, воспитывать в нем отступничество от национальности и церковности предков.

После 1930 г. о. Костельник написал много различных трудов о Риме и его неправде, о неизбежном конце унии, о вечной истине Православия веры наших отцов. Во времена польско-шляхетского господства он не мог печатать этих своих произведений, однако он писал их, чтоб нам быть готовыми, когда придет наш час.

Этот час пришел. Ценой великих жертв и подвигов братских народов, объединенных в великом Союзе Советских Республик, особенно же благодаря братской помощи русского народа, был разбит лютый враг всех свободолюбивых народов, стремившийся истребить все славянские народы и прежде всего наш украинский народ. Праведный суд Божий развеял все замыслы немецко-фашистских извергов. Наша победа в Великой Отечественной войне осуществила самые дорогие надежды многих поколений украинского народа: все украинские земли объединились в едином Украинском советском государстве.

Когда произошло государственное объединение всех украинских земель, тогда настало время и для восстановления нашего духовного, церковно-религиозного единства с родным православным украинским и братским русским народом. Должна была прекратить свое существование на наших землях уния, как последний остаток нашего позора и бесславия, унижения и неволи, насилием и изменой внесенная в народ наш для того, чтоб разъединить и обессилить его, поселить в нем раздор и несогласие.

Читать еще:  Відбулося перше у 2019 році засідання Священного Синоду УПЦ

Этому великому делу нашего духовного воссоединения, возвращения нашего народа в родной дом, в материнское лоно Православной Церкви, к православной вере наших отцов о. протопресвитер Гавриил Костельник отдал все свои великие способности и таланты, неутомимый труд и самую жизнь. В 1945 г. он стал во главе инициативной группы по воссоединению Греко-католической Церкви Галичины с Русской Православной Церковью. Неутомимым своим трудом он объединил для святого дела воссоединения духовенство всех наших западно-украинских епархий и подготовил созыв памятного в веках в нашей церковной истории Львовского Церковного Собора 8—10 марта 1946 г. Собор отменил Брестскую унию 1596 г. и единодушно провозгласил воссоединение Греко-католической Церкви Галичины с Русской Православной Церковью.

Подготовив и осуществив наше воссоединение с Православной Церковью, о. протопресвитер Гавриил Костельник продолжал вести напряженную работу для того, чтобы утвердить и распространить великое дело нашего церковного единства с родным православным народом. Он служит, проповедует, деятельно помогает в издании церковного журнала, где печатает целый ряд своих статей, проповедей и глубоких толкований богослужебных праздничных канонов. В своих статьях, написанных преимущественно еще в прошлые годы, о. Костельник всесторонне выяснял историческую неправду папства, разоблачал его зло, рассказывал новую историю унии в различных странах, ярко изображая то зло, которое Ватикан причинил всем народам через унию. Никто не знал так глубоко папства, его сути, его психологии, никто с такой силой не разоблачал его неправду и зло, никто так искусно не опровергал лживых доказательств латинских лицемеров, как это делал покойный о. Протопресвитер.

Его имя навеки записано в истории нашей Церкви и народа. Великие заслуги его почитает не только наша Православная Церковь, их высоко ценит вся Вселенская Святая Православная Церковь. Еще летом этого года Главы и Представители Православных Церквей всего мира, на праздновании 500-летия автокефалии Русской Православной Церкви, с восторгом слушали доклад о. Протопресвитера об агрессии Ватикана против христианского мира.

К великому сожалению, это была последняя большая услуга о. Протопресвитера для Православной Церкви. Папский Ватикан не мог снести той колоссальной потери, которую он потерпел вследствие нашего воссоединения с Православной Церковью, осуществленного трудами о. Протопресвитера Костельника. Ватикан, который начал преследовать смелого искателя истины еще в 1930 г., теперь искал средств положить конец его святому подвигу, которым о. Протопресвитер служил родному народу. Папский Ватикан всегда был в союзе со всеми врагами Православной Церкви и нашего народа. Среди немецко-украинских националистов, этих врагов единства, мира и силы нашего народа, нашли убийцу, который поднял каинову руку на о. Протопресвитера Гавриила Костельника, верного сына украинского народа, великого деятеля нашей Церкви.

20 сентября этого года о. Протопресвитер, как обычно, отслужил Литургию и, как только отступил от Святого Престола, был убит почти на пороге Божьего дома.

Добрый пастырь положил свою душу за овец (Иоан. 10, 11), которых он тщательно охранял от врагов. Зло постражда добрый воин Иисуса Христа (2 Тим. 2, 3). Церковь и народ понесли великую утрату. Погиб выдающийся церковный деятель, ученый, богослов, философ, поэт, писатель, честный и прекрасный человек, все свои великие таланты целиком посвятивший делу духовного единства родного народа.

Неужели даже эта смерть не просветит разум тех, которые до сих пор еще ослеплены внушенным им уважением к папизму, которые поныне еще ждут спасения от Ватикана? Неужели эта мученическая кровь не смоет слепоты с глаз тех, кто до сих пор еще не видит, где враги братского единства, мира и согласия в нашем народе?

По примеру покойного о. Протопресвитера будем укреплять и распространять наше глубокое единство с Православной Церковью. Это единство наше возрастет и будет жить среди нас вовеки, ибо оно от Бога, оно осуществляет заветы бессмертной Божией правды.

Да дарует Господ венец мученический почившему о. Протопресвитеру и со святыми да упокоит его душу.

«Справа ліквідації унії була головною ідеєю у житті Гавриїла Костельника» – доктор Андрій Савицький

Дякуючи протопресвітеру Гавриїлу Костельнику в 1946 році було скасовано Брестську унію, тисячі віруючих людей повернулися у лоно прабатьківської Православної Церкви. Про головні мотиви возз`єднання та про розвиток подій розповів свого часу Андрій Миколайович Савицький, який тривалий час працював з доктором Костельником.

«Справа ліквідації унії була головною ідеєю у житті Гавриїла Костельника» – доктор Андрій Савицький

(Доктор Андрій Савицький з 1945 року проживає у Львові. Він виконував церковний послух іподиякона і прес-секретаря у владики Макарія (майбутнього Предстоятеля Православної Церкви у Польщі). Сьогодні він є почесним ветераном-кореспондентом «Православного вісника» – єдиного церковного видання в Україні радянського часу. У 1946 році після завершення львівського Собору Андрій Миколайович став особистим секретарем протопресвітера Гариїла Костельника – ініціатора возз`єднання греко-католиків з Православною Церквою, що відбулось у тому часі. Він поділився спогадами про діяльність і особу відомого церковного діяча).

Андрій Миколайович, як ви познайомились з протопресвітером Гавриїлом Костельником?

Я народився у Кременецькому повіті на Волині. У 1942-1943 роках навчався на пастирсько-богословських курсах при Почаївській Лаврі, а у 1945 році за рекомендацією воєнкома потрапив на навчання у Львівський лісотехнічний інститут.

Читать еще:  Исполнилось 25 лет со дня священнической хиротонии первого калининградского священника

Я сучасник Львівського об`єднавчого собору. З отцем Гавриїлом Костельником почав спілкуватися і співпрацювати у листопаді 1946 року. Це була випадковість. Я ходив до Свято-Георгієвського храму, співав, був читцем. Мій колега Сергій Хруцький, секретар собору, при черговій зустрічі на богослужінні сказав, що протопресвітеру Гавриїлу потрібен секретар, який би друкував його матеріал.

Ми прийшли на квартиру. Я перечитав першу сторінку. Він писав «по-аптекарськи», було важко розібрати почерк, але швидко освоївся. Згодом я запропонував редагувати його тексти. Одного разу навіть сказав: «Отець Гавриїл, у Ваших творах багато галицького жаргону, можливо, тексти слід трохи українізувати?». Коли приніс другий, відредагований мною, примірник, то він зі мною погодився. Йому подобалась моя робота, після ознайомлення з текстами ми мали довгу розмову. Згодом на декілька тижнів їздили у Москву у Патріархію і мали гарну можливість спілкуватися. Таким чином я з ним і познайомився.

Якою людиною був доктор Гавриїл Костельник?

Характеризувати отця Гавриїла Костельника як людину складно. Він був дуже добрим, надзвичайно працьовитим, швидко знаходив спільну мову з іншими. Коли співрозмовник висловлював свою думку, з якою він не був згідний, – відразу вступав у дискусію, яка була дуже гострою. Кожен співрозмовник міг розраховувати на те, що отець Костельник зажене його у глухий кут. Йому імпонували такі співрозмовники, які аргументовано, з глибокою логікою викладали свої погляди. У такому випадку він отримував велике задоволення.

Відносно працездатності можна сказати, що кожна хвилина життя, крім короткого сну, була заповнена трудами. З цього приводу він говорив: «Якби не було моєї дружини Елеонори, я б не був Костельник». В якому розумінні? Наприклад, ми зібрались на концерт. Вийшли на вулицю. «Мені прийшла на розум думка, – говорив отець Костельник, – повертаймося додому, і я буду писати». І поверталися додому без заперечень. Ставав за пульт, на стіл клав необхідні книги, і починав писати стоячи.

Пане Андрію, повертаючись до спогадів тих років, розкажіть, які настрої панували серед уніатського духовенства Галичини до і після возз`єднавчого Собору?

Це дуже складне питання, на нього не так просто відповісти. Спробуйте нині сказати ксьондзові: «Іди, відправляй за православним служебником». Це не така проста справа, як комусь нині здається. Потрібно віддати належне Ініціативній групі, очоленій протопресвітером Гавриїлом Костельником, його енергії і колосальним богословським знанням, мистецтву переконувати. Щодо духовенства, то до ініціативної групи приєдналося немало – 986 чоловік (281 священик виступив проти). Більшість з них були переконані у своєму виборі. В якій мірі? Були різні категорії людей, і їх можна було визначити по різному відношенню до Церкви як такої і Православної Церкви у контексті її становища у колишньому безбожному Радянському Союзі. Одні приєднувались до Ініціативної групи з такого міркування: «Якщо не приєднаюсь, вивезуть у Сибір, то буду позбавлений праці», але значна частина була переконана, що повертається у лоно Православної Церкви. Храми у Львові, були завжди переповнені. Так крок свого духовенства сприйняла проста паства, і так було завжди.

Дехто з сучасних греко-католицьких істориків прагне довести, що ще у повоєнні роки возз`єднані греко-католики без ніяких змін дотримувались уніатства…

Я не згоден з такою думкою. У 1947 році трапився прикрий інцидент. Настоятель Свято-Георгіївського храму отець Серафим (Казновецький) – не знаю, що йому «стрілило в голову» – написав рапорт до Патріарха, що у колишніх уніатських храмах та серед духовенства немає ніяких змін. Для вияснення питання у Львів приїхав казанський архієпископ Гермоген (згодом ректор Москвоських духовних академії і семінарії), який знав у досконалості латинство. Він не знайшов тут абсолютно нічого крамольного. Були розроблені тринадцять пунктів, яких обов`язково потрібно було дотримуватись духовенству возз`єднаних парафій, а згаданого настоятеля за таке перевели в іншу єпархію.

Шістдесятиліття Львівського Собору і ліквідації Брестської унії – урочиста подія для Української Православної Церкви. З іншого боку, зверхник Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар заявив, що також згадає річницю «псевдособору», і уніатами будуть відзначені страждання усіх тих, хто не підписав його рішень….

Гузару та іншим емігрантам легко заявляти і говорити подібне, оскільки вони, вибачте на слові, «протирали свої штани на чужих хлібах». Якби він залишився в Україні, то, я впевнений, першим подав би голос за возз`єднання. У 1988 році я мав з ним розмову у Відні, коли на запрошення товариства «Oriente» відбувалась зустріч православних з греко-католиками. Ніякого діалогу не могло відбутися в принципі.

Читать еще:  «Так кто же решает, что мне есть?». О питании в пост

Я запропонував уніатам подивитися на цей акт, знаючи усі реалії релігійного життя в СРСР зі сторони, незацікавлено, нікого ні у чому не звинувачуючи. У 1988 році на Тисячоліття Хрещення Русі журнал «Наука и религия» привів такі статистичні дані: у Кримській області існувало – 11 парафій, у Полтавській – 36, в Астраханській – 19, у Вологодській – 17, а у Львівсько-Тернопільській – 1007 парафій. Ці приходи безперешкодно проіснували усі роки панування радянської влади. Чому вони затримались? Завдяки отому Акту возз`єднання. Якщо в Ростовській області під час війни відновилося 260 парафій, то на час Тисячоліття Хрещення Русі залишилося тільки 60, інші закрили. Чи багато Церков були закритими за роки радянської влади на Галичині: Львівській, Тернопільській чи Івано-Франківській областях? Закрили одиниці. Гузар не знайшов, що відповісти, на виручку прийшов проректор Українського католицького університету, який почав звинувачувати, що я говорю цифрами, оскільки заперечити мій аргумент було неможливо.

Таке привілейоване становище Церкви на Галичині, між іншим, – також результат колосальної праці, проведеної отцем Костельником і його послідовниками. Він був свідомим священиком, який не втік на Захід, а залишився зі своїм народом і, як добрий євангельський пастир, віддав своє життя за церковне стадо.

Звичайні люди з шаною ставляться до пам`яті священика Костельника, і час від часу хтось та покладе квіточку на його могилу. По-друге, кожна розумна людина в питанні возз`єднання Церков приходить до такого висновку, що це була дуже велика й необхідна праця, завдяки якій Церква в західних областях України жила й збереглася.

А як на рахунок покарань тих, котрі не погоджувались?

Політичне життя після Першої світової війни у житті західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі, фактично було очолюване духовенством. Для радянської влади священний сан не давав захисту, та й у тій чи іншій мірі кожен брав участь у політиці – діяльності на ідеологічному полі. Тому тут потрібно відрізняти одне від іншого. Були такі уніатські священики, які не хотіли об`єднатись. Вони пішли на цивільну роботу. Друга, незначна частина, була депортована на Урал.

Кардинал Гузар на Віденській зустрічі намагався щось доводити про репресованих ченців, забуваючи, що після відходу німецьких військ тут їх залишилося одиниці. Майже усі, як співробітники з окупаційним режимом і агітатори нацистських ідей, виїхали з німцями за кордон. Я йому привів публікацію у журналі Варшавської Митрополії «Воскресное чтение». У 35 номері за 1927 рік надруковано список 117 ієрархів Руської Православної Церкви з їх місцезнаходженням: хто у тюрмі, хто у концтаборі, хто на висилці. У публікації була приписка про репресії ще сорока вищих церковних ієрархів, місцезнаходження котрих встановлено не було. З тих 117-ти після війни мені довелось живими побачити тільки двох. Один з них, Астраханський архієпископ Филип (Гумилевський), був на кафедрі п`ять разів, і п`ять разів його арештовували.

Я кардиналу Гузару привів для порівняння статистику про представників єпископату, не рахуючи десятків тисяч розстріляних і замучених священнослужителів, і запитав, чи морально звинувачувати у післявоєнних репресіях Православну Церкву?

Чи можливий у перспективі діалог з уніатами?

Я такого на сьогоднішній день не бачу, причому не з нашої вини. Для мене незрозуміло, чому вони шукають якісь далекі-далекі шляхи. Але ніхто з греко-католицьких діячів не скаже щиру правду, що наша віра була православною і що нас ксьондзи-єзуїти і польський уряд у 1596 році насильно відірвали від Православної Церкви. Ми лишень бачимо багато розмов, які у своєму початковому задумі спрямовані на те, щоб нас ні до чого не привести.

Як ви зустріли звістку про вбивство протопресвітера Гавриїла Костельника?

У той день ми з владикою Макарієм (Оксіюком) перебували на престольному святі у Мукачівській єпархії. Коли прийшла звістка про вбивство протопресвітера українськими підпільниками, владика Макарій повернувся у Львів. Був величезний похорон, провести отця Гавриїла прийшли тисячі людей, для котрих протягом життя він був великим наставником, учитилем і духовним авторитетом. Похований священнослужитель на Личаківському кладовищі.

Отець Гавриїл Костельник любив доводити любу справу до логічного завершення, а справа ліквідації унії була головною ідеєю у його житті.

Вісник прес-служби УПЦ, №54 (березень 2006 р.)

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector