0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Сестринство милосердя створено в Мукачівській єпархії УПЦ

Сестринство милосердя створено в Мукачівській єпархії УПЦ

Тому піклування про хворих та нужденних зробилось для християн першочерговим обов’язком. При церквах та монастирях почали відкриватися богадільні, призначені спочатку для ченців і черниць, а пізніше для усіх хворих. Уже тоді було помічено, що біля ліжка хворого жінки витриваліші за чоловіків і легше переносять неспокійні ночі та дні, сповнені тривог і турбот про недужого.

Перша община

Виникнення служіння сестер милосердя пов’язане з ім’ям французького священика Вікентія Поля, який у 1617 році заснував першу жіночу общину милосердя. Завдання сестринства полягало не тільки в наданні матеріальної та фізичної допомоги, але й духовної. «Служителі бідних» прагнули навчити хворих праведно жити й гідно вмирати, тому вони поєднували свої відвідини з християнськими бесідами та повчаннями. Починаючи з XIX століття общини сестер милосердя почали примножуватися у Європі та в інших куточках планети. Зокрема у Західній Європі на середину століття їх було вже 56.

У Росії ідея забезпечення систематичного догляду за хворими спеціально навченим персоналом уперше була реалізована за участі імператриці Марії Феодорівни у 1813 році. Створена нею доброчинна організація включала виховні будинки, жіночі притулки та госпіталі.

А вже у квітні 1844 року у Санкт-Петербурзі при храмі Святої Трійці була заснована перша в Росії православна община сестер милосердя. Вона створювалася за ініціативи та коштом великої княгині Олександри Миколаївни і принцеси Терези Ольденбурзької. Община складалася з відділення сестер милосердя, жіночої лікарні, богадільні для невиліковних хворих, школи, пансіонату та дитячого притулку. До числа сестер милосердя приймалися вдови й незаміжні жінки у віці від 20 до 40 років.

Світлі янголи у вирі страждань

Велику повагу сестри в білому одязі з червоним хрестом здобули під час воєн та епідемій. Вони безстрашно ставали на боротьбу зі смертельними хворобами, полегшуючи страждання хворих, під шквалом вогню та куль виносили поранених із найпекельніших ділянок бою. Ніби світлі янголи, вони намагалися бути скрізь, де був біль і страждання. Саме допомога пораненим силами сестер милосердя стала передумовою створення у 1864 році Міжнародної Спілки Червоного Хреста.

Особливо відомою на початку XX століття була Марфо-Маріїнська обитель сестер милосердя, заснована у Москві преподобномученицею Єлизаветою Феодорівною. Велика княгиня, яка залишила кремлівський палац заради хворих і злиденних, прагнула зробити обитель справжнім домом євангельського Лазаря, в якому мирно живуть дві сестри: Марфа і Марія -Допомога і Молитва.

Життя общини було організоване на зразок чернечої обителі, а сестри посвячені у звання хрестових сестер любові та милосердя. Як головний засіб від хвороб, окрім власне медичного лікування, в обителі завжди пропонували сповідь та причастя.

Допомога хворому — служіння Христу

Бурхливий розвиток церковного життя у нашій країні наприкінці минулого століття спричинив відродження цієї вкрай важливої форми соціального служіння. При лікарняних храмах створюються сестринства милосердя, завдання яких — полегшити страждання хворих і сприяти їхньому духовному зціленню. І нині вже нікого не здивує православний храм при лікарні та дбайливі жінки у білому вбранні з червоним хрестом, які не залишать без допомоги і доброго слова жодного недужого.

У чому ж відмінність сучасної православної сестри милосердя від медичної сестри? Сестра милосердя навчена не тільки робити медичні маніпуляції, доглядати хворого, розумітися на ліках, для неї головне — знати, що люди, яким вона служить, потребують допомоги і медичної, і духовної.

Більш того, послух сестри милосердя неодмінно розкриває дивну таємницю цього служіння, описану преподобним аввою Дорофеєм, про те, що більше хворий служить їй, а ніж вона хворому. В цьому й полягає сутність православного служіння милосердя. Бо коли людина з усією щирістю допомагає хворому, вона це робить Самому Христу, Який сказав: «оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25, 40).

Милосердя як спосіб життя

На Хресній ході ці сестри вирізнялися із натовпу білими головними уборами із червоним хрестом. Але мало хто, насправді, знає, яку нелегку ношу безкорисливо несуть вони на благо людей і Церкви…

Червоний хрест на білій хустці, білий фартух і скромний погляд. Цих незвичайних жінок можна зустріти скрізь, де потребують допомоги, починаючи від в’язниць і закінчуючи психіатричними лікарнями. В Україні найчисленніша громада сестер милосердя перебуває у Києві, при храмі святого Михайла першого митрополита Київського на території Олександрівської лікарні.

Читать еще:  Бывший советский премьер помог восстановить храм

Перші відомості про допомогу сестер милосердя стражденним відносяться ще до середніх віків. Сестринські громади існували і на Сході (у Константинополі, Бейруті, Єрусалимі, Каїрі), і в Німеччині, і при протестантських храмах у Росії (у Санкт-Петербурзі, Виборзі, Ризі). Починаючи з середини ХІХ століття, протестантські черниці і сестри милосердя постійно доглядали за пораненими під час воєнних дій. У Російській імперії добровільний догляд за пораненими як громадський рух сестер милосердя зародився під час Кримської війни 1854-1856 рр. У цей час одночасно дві сміливі жінки протиборчих країн: англійка Флоренс Найтінгейл і Велика Княгиня Олена Павлівна, дружина брата імператора Миколая I, Михайла, почали активно допомагати воїнам, які проливали кров на полі брані.

Однією із найвідоміших послідовниць цього руху на Русі була велика княгиня Єлизавета Феодорівна, яка у 1909 році заснувала у Москві Марфо-Маріїнську обитель милосердя, що за своїм статутом схожа до монастиря. При обителі була влаштована лікарня, амбулаторія, аптека, притулок для дівчаток-сиріт, недільна школа, бібліотека, їдальня для бідних, два храми. Сама княгиня разом зі своїми вихованками, будучи доглядальницею, проводила безсонні ночі біля ліжка тяжкохворих, асистувала при операціях, відвідувала московські нетрі. Сестри жили безпосередньо у громаді, де вели чернечий спосіб життя, не будучи при цьому монахинями. Вони давали тимчасові обітниці (на один рік, на три, на шість, і тільки потім – на все життя) і, за бажанням, могли покинути обитель і вийти заміж, або бути постриженими у мантію, минаючи чернецтво.

Благородна діяльність сестер Марфо-Маріїнської обителі і мученицька кончина її настоятельки послужили ідейним стимулом для виникнення на рубежі 80-90-х років ХХ століття безлічі подібних громад милосердя по всій Русі.

У 1998 році сестринство милосердя на честь преподобної великомучениці Єлизавети і черниці Варвари з’явилося і в Києві. Його засновником став настоятель лікарняного храму на честь св. Михайла, першого митрополита Київського, Роман Барановський. Зараз послух при храмі несуть 145 сестер.

Їхні білі облачення з хрестиками можна побачити відразу ж при вході на територію Олександрівської лікарні. Кожна зайнята численним послухом.

З 12:00 і до пізнього вечора біля трапезної храму – черга з бажаючих обігрітися і поїсти. Сестри готують і виносять їжу всім охочим.

У храмі цілодобово читається Псалтир. Це досить рідкісний випадок, в основному так моляться тільки у монастирях.

Сестри несуть послух у храмі, на трапезній, відвідують хворих… Основне завдання сестер милосердя – допомогти, втішити, опинитися у тяжку хвилину поруч з тим, хто потребує допомоги.

Незважаючи на те, що сьогодні сестричкам не доводиться виносити поранених солдатів з-під вогню, їхня праця не стала легшою. Але вона так само, як і раніше, примножує добро, несе і дарує тепло кожному серцю.

Як розповіла старша сестра Інна, сьогодні в Україні при православних храмах існує близько 20 громад сестер милосердя, члени яких допомагають доглядати за хворими, годують і одягають безпритульних, ведуть духовно-просвітницьку роботу.

У даний час державне фінансування соціальних проектів сестринств відсутнє, тому сестри змушені збирати кошти своїми силами.

Всі наші кошти – це приватні пожертвування прихожан храму і людей, які хочуть допомогти ближньому, – пояснює сестра Інна. – Для цього сестрички ходять з карнавками по ринках і збирають пожертви. Це один із найскладніших послухів. У наш час любов і милосердя не є для людей пріоритетами. Ці душевні якості не приносять прибутку, і практичний світ їх відкидає. Але завдяки цим якостям душі людина залишається людиною, яка вміє любити і жертвувати собою заради ближнього.

Сестри пояснюють людям, що зібрані кошти витрачаються на потреби стражденних, які опинилися у ще більш складному становищі, ніж вони. Щоб мати хоч якийсь постійний дохід, сестри відкрили на території храму свою крамницю. Зароблені кошти йдуть на придбання продуктів і ліків для людей, які звертаються за допомогою.

Також сестри окормляють пацієнтів психіатричної лікарні у Глевасі, регулярно відвідують православну громаду жіночої колонії у Чернігові.

А сьогодні ми вирушаємо з сестрами Катериною і Юлією в Олександрівську лікарню провідати Юрія, який переніс вчора складну операцію на нозі.

– Допомога хворому – це не просто перевертати його на ліжку і приносити їжу, – розповідає сестра Катерина. – Це духовна допомога людині. Якщо Бог уклав у ліжко – це вже дзвінок, що ти повинен переглянути все своє життя, тому що людина не повинна хворіти, а хворіє по гріхах своїм. Сестри готують православних хворих до сповіді, запрошують священика, приносять святу водичку, літературу. Також у нас були випадки, коли люди хотіли прийняти православну віру і хрестилися прямо у лікарні. Найголовніше завдання сестри милосердя – щоб хворий полюбив свою хворобу. Коли людина змиряється зі своїм становищем, скаже «Нехай буде, Господи, воля твоя», бувають випадки, коли все минає без жодної допомоги.

Якщо в Олександрівську лікарню потрапляє незаможна людина, сестринство допомагає їй, купуючи для неї необхідні медикаменти.

Читать еще:  Почему аренда судна пользуется популярностью?

З ранку Юрі вже приносили сніданок, зараз – черга бесід і літератури.

Сусіди по палаті трохи заздрять такій увазі до хлопчика. Сестри пропонують їм святу воду і книги.

Життя сестер милосердя непросте, як і їхній власний шлях до милосердя.

Сестра Катерина несе послух у сестринстві вже 10 років.

Спочатку у мене помер у віці 27 років молодший син, а потім мама. Після цього я стала ходити у цей храм. Коли послухала проповіді отця Романа, на душі потепліло, потягнулася сюди, захотілося служити Богові. Я пішла у Хресний хід у вересні десять років тому, та так тут і залишилася, – розповіла вона.

Юлія, незважаючи на свою молодість, сестра милосердя вже чотири роки. З благословення настоятеля регулярно їздить нести послух на Олександрівське подвір’я у Єрусалимі.

Наші сестри їздять туди по черзі на три місяці, – розповідає вона. – Вони готують їжу, прибирають, слідкують за чистотою подвір’я, зустрічають паломників. Іноді проводять екскурсії для наших туристів і так само, як і тут, читають Неусипаєму Псалтир.

У старшої сестри Інни троє дітей, а чоловік несе послух у скиті.

У мене було звичайне життя. Я виховувалася у повному атеїзмі, оскільки мої батьки обіймали керівні посади при радянському режимі. Те ж саме у школі – брала участь в усіх відповідних зльотах, виступах, уроках атеїзму. Але все-таки православна генетика бере своє. Православ’ю на Русі тисяча років, і у кожного у роду є православні, які догодили Богові. За їхніми молитвами Господь і виводить нас на шлях спасіння. Ми починаємо шукати сенс життя, відчувати невдоволення тим, що бачимо навколо, і через скорботи прискорюється цей процес пізнання. Моя перша дитина сильно хворіє з дитинства, але не тільки це кардинально перевернуло все моє життя, хоча, напевно, прискорило і направило у потрібне русло. У мене завжди був внутрішній пошук. Людина не може жити без віри, вона все одно у щось вірить. Навіть атеїст вірить у те, що Бога немає, але його віра не має сенсу.

Як розповіла нам старша сестра Інна, сестрою милосердя може стати будь-яка жінка, але спочатку вона зобов’язана пройти випробувальний термін.

Ті сестрички, які приходять і кажуть: «Я хочу бути сестрою милосердя», зазвичай дивляться на це, як на виконання якогось обсягу робіт. Це протестантський підхід до православного соціального служіння, – пояснює сестра. – У православ’ї ж сестринство нерозривно пов’язане з духовним розвитком. Ми допомагаємо ближнім не тільки заради того, щоб допомогти. Більш для нас важливо вивести людину зі стану безнадійності, зневіри, невіри, у якому вона перебуває. Завдання сестер – розкрити людині духовні причини, які привели її у скрутне становище. Випробувальний термін сестрички проходять як послушниці сестринства, і для кожної він індивідуальний. У цей період вони осягають навчання, з ними ведуть духовні бесіди, у яких розкриваються засади православ’я. Важко деколи навіть уявити, скільки зусиль доводиться докладати сестрам, щоб перемогти у собі звичні нам байдужість, твердосердя, себелюбство. Адже тільки змінивши себе, ти зможеш міняти інших. Милосердя – це жертва. Жертвувати собою дуже складно, адже це початок любові Божої. І коли ти віддаєш останню цукерку, православ’я тільки починається.Сестра Інна запевняє, що їхнє сестринство – тільки школа сестер милосердя, серед яких ще немає справжніх Єлизавет Федорівн.

Сьогодні сестри милосердя мріють про те, щоб держава почала створювати спільні з Православною Церквою соціальні проекти, у яких би вони брали участь. При такій підтримці вони могли би створити обитель за прикладом Марфо-Маріїнської і жити при церкві, відкриваючи рукодільні майстерні і навіть власні лікарні, у яких би працювали сестри, професійно навчені медичній справі.

А поки послідовниці великого подвигу Єлизавети Феодорівни продовжують свій щоденний копіткий труд, наділяючи добром життя тих, хто цього так потребує.

Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

  • Патріарх
  • Новини
  • Документи
  • Міжсоборна присутність
  • Публікації
  • Організації
  • Персоналії
  • Фото
  • Відео
  • Аудіо
  • Анонси
  • Тисячоліття преставлення рівноапостольного князя Володимира

  • Архієрейський Собор-2021
  • Архієрейський Собор-2017
  • Архієрейський Собор-2016
  • Архієрейський Собор-2013
  • Архієрейський Собор-2011
  • Помісний Собор-2009
  • Архієрейський Собор-2009
  • Патріарх
  • Вища Церковна Рада
  • Міжсоборна присутність
  • Синодальні установи
  • Московська Патріархія
  • Єпархії та Екзархати
  • Помісні Церкви
  • Церква й держава
  • Церква й суспільство
    • Церква й культура
    • Світські ЗМІ про Церкву
    • Конкурс «Православна ініціатива»
  • Наука та освіта
  • Видавництва та ЗМІ
  • Пам’ятні дати
  • Міжрелігійні відносини
  • Гоніння на християн
  • Інослав’я
  • Старообрядництво

Головні новини

Святіший Патріарх Кирил: Патріарх Варфоломій відпав у розкол

У свято Воздвиження Хреста Господнього Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію в Храмі Христа Спасителя

Напередодні свята Воздвиження Хреста Господнього Святіший Патріарх Кирил звершив всеношну в Храмі Христа Спасителя

Відбулося чергове засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви

Священний Синод доручив розглянути численні звернення кліриків Олександрійської Православної Церкви з проханням про прийняття їх під омофор Московського Патріархату

Архів

  • PDA-версія сайту
  • Наші банери
  • Експорт новин
  • Список ЗМІ, які отримали гриф «Схвалено Синодальним інформаційним відділом Руської Православної Церкви»
Читать еще:  Алексий II совершит богослужения службы Великой Пятницы в храме Христа Спасителя

Відбулися загальні збори Союзу сестринств милосердя Білоруської Православної Церкви

24 ноября 2018 года в Минской духовной академии состоялось общее собрание Союза сестричеств милосердия Белорусской Православной Церкви, посвященное 30-летию возрождения сестринского служения в Белоруссии.

В мероприятии участвовали представителя 14 епархий, в том числе сестры милосердия с 30-летним стажем служения — именно те, с кого в 1988 году началось возрождение сестринского служения на белорусской земле.

Возглавил собрание епископ Боровлянский Игнатий, викарий Минской епархии. Он зачитал приветственное слово Патриаршего экзарха всея Беларуси митрополита Минского и Заславского Павла.

«Сейчас нам важно помнить, что сестринское движение начиналось не по указке сверху. Это был призыв сердца, добровольная инициатива православных христианок, которые считали своим священным долгом не только посещать храмы, молиться, участвовать в Таинствах, но и творить добрые дела во славу Божию, — ведь, как сказано в Соборном послании святого апостола Иакова, вера без дел мертва (Иак. 2:26), — говорится в приветственном слове владыки экзарха. — Долгие годы социальное служение в Белорусской Православной Церкви осуществлялось почти исключительно силами сестер милосердия. И сейчас сестры милосердия изо дня в день самоотверженно несут свой подвиг, приходя на помощь больным, одиноким, малоимущим, бездомным и многим другим людям, оказавшимся в сложной жизненной ситуации. К сожалению, далеко не всегда сестринский труд оценивается по достоинству, но я глубоко убежден, что служение сестер милосердия имеет очень большое значение и для Церкви, и для современного социума. Творя добро, сестры проповедуют Иисуса Христа тем, кто скептически относится к словам и верит лишь поступкам, — а такие люди сейчас составляют едва ли не большинство нашего общества. Именно поэтому, на мой взгляд, милосердие — это самая убедительная и самая эффективная форма миссионерства».

Пять сестер были награждены медалью Белоруской Православной Церкви святой преподобной Евфросинии Полоцкой. Девять сестер и один брат милосердия были удостоены грамот Патриаршего экзарха. 10 сестричеств милосердия были награждены грамотами Синодального отдела по церковной благотворительности и социальному служению Белоруской Православной Церкви, которые вручил председатель отдела протоиерей Кирилл Шолков. 90 сестер и братьев получили благодарственные письма от Синодального отдела и Союза сестричеств.

Высокой наградой было отмечено и служение Исполнительного секретаря Союза сестричеств милосердия БПЦ Е.Е. Зенкевич — ей была вручена медаль преподобной Евфросинии Полоцкой.

МУКАЧІВСЬКА єпархія

Воскресенський чоловічий монастир

Адреса: 88000, м. Ужгород Закарпатської обл., вул. Золотиста, 35.

Казанської ікони Божої Матері чоловічий монастир

Адреса: 89112, с. Тишів Воловецького р-ну Закарпатської обл.

Пантелеймонівський чоловічий монастир

Адреса: 90131, с. Осій-Кам’янка Іршавського р-ну Закарпатської обл.

Покровський чоловічий скит

Адреса: 89022, с. Кострино Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.

Намісник — ігумен Філарет (Скопейко).

Покровський чоловічий монастир

Адреса:
89620, с. Ракошино Мукачівського р-ну Закарпатської обл.,

Тел.: (03131) 7–43–53.

Настоятель — архімандрит Митрофан (Шимон).

Почаївської ікони Божої Матері чоловічий монастир

Адреса: 89640, смт Чинадійово Мукачівського р-ну Закарпатської обл., вул. Санаторна, 151.

Настоятель — архімандрит Варнава (Попович).

Успенський чоловічий монастир

Адреса: 89141, с. Кичерне Воловецького р–ну Закарпатської обл.,

Тел.: (03136) 3–61–19.

Настоятель — архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор (Мамасуєв).

Серафимівський жіночий монастир

Адреса: 90155, с. Приборжавське Іршавського р-ну Закарпатської обл.,

Тел.:
(03144) 3–32–17.

Настоятелька — монахиня Серафима (Бердар).

Введенський жіночий монастир

Адреса: 90151, с. Кушниця Іршавського р-ну Закарпатської обл.,

Тел.: (03144) 7–36–13.

Настоятелька — ігуменя Сусанна (Грига).

Іоанно-Предтеченський жіночий монастир

Адреса: 90133, с. Дубрівка Іршавського р-ну Закарпатської обл.,

Тел.: (03144) 2–46–87.

Настоятелька — ігуменя Серафима (Готра).

Кирило-Мефодіївський жіночий монастир

Адреса: 89300, м. Свалява Закарпатської обл.,

Тел.: (03133) 2–48–55.

Настоятелька — ігуменя Ніна (Мізун).

Миколаївський Мукачівський жіночий монастир

Адреса:
89600, м. Мукачеве, вул. Василія Проніна, 2,

Тел.: (03131) 2–12–98.

Настоятелька — ігуменя Єпистимія (Щербан).

Успенський жіночий монастир

Адреса: 89620, с. Домбоки Мукачівського р-ну Закарпатської обл.

Настоятелька — ігуменя Февронія (Тухляниця).

Іоанно-Богословський чоловічий монастир

Адреса: с. Сільце, Іршавського р-ну, Закарпатської обл.

Настоятель — архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор (Мамасуєв).

Георгіївський чоловічий монастир

Адреса:
с. Заболотне, Іршавського району.

Настоятель — ігумен Серафим (Вегеш).

Марії-Магдалинівський жіночий монастир

Адреса: с. Зарічево, Перечинського р-ну.

Настоятелька — ігуменя Варвара (Поп).

Покровський чоловічий монастир

Адреса: с. Ворочево Перечинського р-ну Закарпатськоъ обл.

Настоятель — архімандрит Григорій (Вендт).

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector