0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Служіння жінок в Церкві — що нам про це відомо?

Служіння жінок в Церкві — що нам про це відомо?

5.2. Церковні служіння і жінки

Читаючи Новий Заповіт, можна помітити, наскільки жінки були залучені у служіння в апостольській церкві. Павлові висловлювання про жінок примітні тим, що апостол категорично відкидає будь-які форми дискримінації жінок стосовно їх участі у спасінні, явленому у Христі. Центральним текстом є уривок 3:27, 28 з Послання до галатів, де Павло пише: «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» Ця рівність між чоловіками та жінками в Новому Заповіті проявляється в різний спосіб. Жінки виконували активну роль в громадах. Вони навіть залучалися до проповіді Євангелія у світі!

У дискусіях навколо місця жінки у громаді завжди важливу роль відіграє те, що Павло написав про пророкуючих жінок у Першому посланні до коринтян, 11:2 і далі. Дар пророцтва для Павла є першим, коли йдеться про збудування громади. Він закликає по-особливому прагнути того, щоб пророкувати (1-е Кор. 14:1). Якщо жінки наділені такими важливими дарами Духа і, пророкуючи, проповідують Слово Боже у зібранні громади, то чи є підстави для того, щоб тримати їх поза церковним служінням?

Звернемо увагу на уривок з Першого послання до коринтян, 11:2 і далі. Тут апостол розглядає місце жінок, які моляться або пророкують у зібранні громади. У зв’язку з цим Павло говорить про покриття голови. З огляду на те, що апостол пише про покриття голови, тут йдеться про появу жінок саме на людях. Крім того, пророцтво дається, як правило, для збудування громади. «Всі» повинні отримувати через нього повчання й утіху (1-е Кор. 14:31). Контекст також вказує на те, що тут мова про зібрання громади (порів.: 1-е Кор., розділ 11, вірші 17 і 33 ). В розділі 11 цього послання Павло вказує, як мають одягатися сестри у зібранні громади, коли вони моляться чи пророкують. Очевидно, у сестер в Коринті був якийсь неправильний емансипаційний запал, через який вони втратили правильне ставлення. Ці сестри вважали себе рівними братам, однак при цьому не визнавали особливого місця, яке Господь приготував для жінки і для чоловіка. Цьому особливому місцю слід віддавати належне, зокрема й у зібранні громади. Сестри повинні показувати це у своєму поводженні.

Павло переконує своїх читачів у тому, що за цим особливим місцем чоловіка і жінки стоїть Божий порядок. Чоловік є образом і славою Божою, а жінка – славою чоловіка. Чоловік і жінка можуть разом бути образом Божим (порів.: Бут. 1:27), але в ньому вони мають неоднакові місця!

Чоловік – це образ і слава Божа. Із жінкою по-іншому: вона є славою чоловіка. Вона дана чоловіку для допомоги (порів.: Бут. 2:18). На підставі того, що при створенні чоловік отримав таке особливе місце, він є «головою жінки» (1-е Кор. 11:3). Те, що апостол має на увазі під «головуванням», слід розуміти на підставі «головування» Христа, на яке апостол посилається і тут, і в Посланні до ефесян, 5:23. Христос – Голова чоловіка (1-е Кор. 11:3), Голова Своєї церкви (Еф. 5:23), Він поставлений Головою над усім сущим (Еф. 1:22). Це вказує на особливе положення, що передбачає авторитет та владу. Христос має владу, однак Він її не перетворює на тиранію. В Посланні до ефесян, 5:23, Павло докладніше характеризує Христову владу, додаючи, що Христос піклується про Своє Тіло.

Господь Ісус – «Спаситель» Свого Тіла, як буквально зазначає апостол. Він використовує Своє високе положення, щоб зберегти Свою церкву. Всі Його дії свідчать про Його любов до Свого народу. І в тому одному слові «Спаситель» полягає вся відповідальність чоловіка щодо жінки.

Як голова він має владу. Але ця влада має визначатися поняттям «збереження»: вона не може бути тиранією; вона має бути керівництвом, сповненим любові та спрямованим на благо жінки – керівництвом, яке характеризується піклуванням та захистом (порів.: Еф. 5:29).

У розділі 11 Першого послання до коринтян Павло вказує на особливі місця чоловіка та жінки. Хоча чоловік і жінка рівні, вони не однакові! Господь відвів чоловіку особливу роль, котру потрібно шанувати у зібранні громади. І коли жінки прилюдно пророкують, вони повинні показати, що визнають Божий порядок.

Тому апостол і говорить про покриття голови сестер. Павло не намагається примусити замовкнути тих сестер, які пророкують. Вони цілком можуть служити громаді своїм даром. Але апостол регулює їх поводження у громаді. Коли жінки пророкують, вони повинні покривати голову. Йдеться, очевидно, про паллу, платок або вуаль, котру можна було накинути на голову і яка за межами дому служила знаком жіночого дистанціювання від чоловіків. Коли жінки у Коринті почали поводитись, як чоловіки, і пророкувати, не покриваючи голову паллою, апостол Павло виступив різко проти такої світської практики. Своїми духовними дарами Бог не скасував відмінності у положенні чоловіка і жінки! Прилюдно в церкві сестри повинні виявляти повагу до Божого порядку. Вони повинні носити паллу і покривати голову, щоб показати, що вони з належною шаною ставляться до місця, призначеного їм Богом.

Все, що Павло пише про покриття голови жінками, не повинно підштовхувати нас до висновку, що наші дівчата чи жінки мають ходити в церкву в платках чи шалі. Апостол Павло не говорив про звичайні платки та шалі, а про особливий предмет одягу – паллу, яка у той час сприймалася як знак жіночої благопристойності та дистанціювання. В нашій культурі платки і шалі більше не мають такого значення.

Що справді сильно підкреслюється в розділі 11 цього послання, так це те, що на зібранні громади слід виявляти належну шану тому місцю, яке Господь призначив для чоловіка і жінки.

Тепер ми переходимо до обговорення уривку 14:34, 35 з Першого послання до коринтян . Павло хоче, щоб жінки мовчали у громаді. Йдеться саме про зібрання громади (порів.: вірш 26 цього ж розділу: «Коли сходитесь ви. »). У цьому зв’язку Павло знову говорить про жінок. У вірші 34 він пише: «. нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити не позволено. » У світлі того, що ми говорили про уривок 11:2 і далі з цього ж послання, тут не може передбачатися повна заборона говорити. Адже в цьому ж посланні апостол не забороняє жінкам пророкувати в церкві, а лише велить виявляти у своєму поводженні пошану до встановленого Богом порядку щодо чоловіків і жінок. Коли ми читаємо розділ 14 цього послання, у нас зовсім не складається враження, що Павло обмежує прояв у зібранні громади духовних дарів, якими Святий Дух наділив жінок. Слово «кожен» з віршу 26 позначає усіх. Також і у жінок може бути «псалом», «об’явлення», «мова» або «вияснення». В Коринті було багато «проявів» Святого Духа (порів.: 1-е Кор. 12:1 і далі). Апостол впорядковує це різноманіття. Для цього він дає певні обмеження щодо говоріння. Бо у церкві все має відбуватися для її збудування (1-е Кор. 14:26).

Перше обмеження Павло застосовує до тих, хто говорить мовами. Якщо немає вияснювача (перекладача), такі люди повинні мовчати на зібранні громади. Вони тоді повинні говорити собі й Богу (вірш 28).

Друге обмеження стосується пророків. Якщо раптово іншому пророку дано одкровення, тоді той, хто має слово, має принишкнути (вірш 30). Перевагу отримує другий промовець.

Третє обмеження пов’язане з жінками. Воно не може означати, що Павло тут забороняє жінкам пророчі промови. Адже апостол тоді б суперечив тому, що він написав у розділі 11. Варто також відзначити, що у вірші 35 Павло пише, що жінки повинні вдома просити своїх чоловіків пояснити, але апостол не стверджує, що вони повинні вдома пророкувати.

Що ж саме заборонено жінкам говорити? Я підтримую тлумачення, запропоноване Я. ван Брюггеном. Як видно з віршу 29, після пророцтва слідувало його обговорення. Пророки обговорювали, оцінювали («розпізнавали») пророцтва один одного. В такий спосіб із отриманого одкровення вони приходили до шуканого вчення (порів.: вірш 31).

Звідси видно, що «духи пророчі» підпорядковуються («коряться») пророкам (вірш 32). Це не означає, що вони тримають під контролем себе і можуть вчасно зупинити своє пророкування. Це означає, що їх пророкування підпорядковується думці інших пророків. Оскільки мета пророцтва – це навчання (вірш 31) і Павло описує говоріння жінок як бажання «навчитись чогось» (вірш 35), причому в обох віршах вживається одне й те ж слово, можна зробити висновок, що мова йде про оціночне обговорення вчення у зібранні громади. Обмеження говоріння жінок стосується чогось специфічного: вони не можуть приймати участь в оціночному обговоренні вчення. Саме у зв’язку із таким обговоренням йдеться про «підпорядкування». У обговоренні того, що подавалося як Слово Господнє, духи пророчі підпорядковуються пророкам (вірш 32). Якби сестри приймали участь у цих обговореннях, тоді б духи пророків-чоловіків підпорядковувались жінкам (пророчицям). Павло вважає, що це суперечить підпорядкуванню жінки, про яке говорить «Закон» (вірш 34). Під словом «Закон» може матись на увазі Старий Заповіт або, більш конкретно, книги Мойсея. В будь-якому випадку, на думку апостола, тут під ризик підпадає саме вчення Писання.

За аналогією з тим, що Павло забороняє жінкам у розділі 14 цього послання, можна стверджувати, що сестрам не дозволено проповідувати Слово Боже на зібраннях громади. Коли йдеться про авторитетне навчання, через яке «всі» можуть отримати настанову і підбадьорення, на передній план виходять чоловіки. Проповідь жінки з кафедри не узгоджується з «підпорядкуванням», до якого Господь закликає і на зібраннях громади.

Є ще одна глава із Писання, на яку слід звернути увагу, коли обговорюється тема церковного служіння і жінок. В Першому посланні Тимофію, 2:11, 12, Павло пише: «Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні».

Розділи 2 і 3 Першого послання Тимофію називали «першим церковним устроєм»: Павло дає настанови, які громада повинна виконувати у своєму церковному житті. При цьому апостол розглядає церковну молитву (2:1‑7); поведінку чоловіків і жінок у зібранні громади (2:8‑15); єпископів (3:1‑7); дияконів (3:8‑13), а в уривку 3:14–16 робить урочистий висновок.

Те, що Павло говорить тут про жінок, слід, безперечно, розглядати в контексті зібрань громади. В уривку 2:1‑7 йдеться про молитву громади. Також слова «на кожному місці» (2:8) вказують у цьому напрямку. Мова йде про кожне місце, на якому збирається громада для молитви.

Павло не дозволяє, щоб у зібранні громади жінка навчала чоловіка або панувала над ним (2:12). Слово «навчати» зустрічається ще двічі в цьому посланні (4:11, 6:2). Воно вказує на те, як здійснюється проповідування в церкві, а саме – у формі навчання, пояснення і докладного розгляду.

Очевидно, тут мається на увазі більш докладне пояснення Євангелія, в якому давались вказівки щодо практики християнського життя. Таке пояснення мало авторитет і вимагало від слухачів підпорядкування і послуху. Апостол не дозволяє жінці навчати у зібранні громади. Тому що навчання передбачає прояв влади. Слово «ані» вказує на те, що одне й друге (навчання і панування) позначають те ж саме. Хто навчає, той проповідує Слово Боже із владою! Цим доповненням у вірші 12 апостол показує, чому він забороняє жінці навчати в церкві. Таке навчання не відповідає місцю жінки по відношенню до чоловіка. А це місце характеризується насамперед «покірністю» (вірш 11), шанобливим визнанням порядку, який Бог встановив при створенні чоловіка і жінки. Коли громада навчається зі Слова Божого, апостол хоче бачити жінок, які слухають, які зберігають мовчання (вірш 12). «Мовчання» протиставляється «навчанню» і «пануванню». Передбачається, що сестри мають навчатися у мовчанні, не промовляючи слів.

Павло проводить тут ту ж лінію, яку він проводив у розділі 14 Першого послання до коринтян. Коли йдеться про авторитетне навчання на зібранні громади, жінкам належить не говорити, а слухати. Те, що тут йдеться про більше, ніж просто про тогочасний етикет або минущі звичаї, ясно з аргументації, яку Павло наводить у віршах 13 і 14 Першого послання Тимофію: «Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ».

Павло засновує свою заборону на порядку, який був при створенні чоловіка і жінки. Далі він вказує на те, як при гріхопадінні жінка залишає своє Богом дане місце, взявши керівництво на себе та повівши у неправильному напрямку. Коли в той вирішальний момент жінка «пішла перед» чоловіком, це закінчилось великим нещастям. Послідовність при створенні та гріхопадінні все ще залишається визначальною для місця як чоловіка, так і жінки в церкві. Павло не виходить тут із певного соціального сприйняття, а аргументує свої твердження Писанням. Тексту з Першого послання Тимофію, 2:12, стосується те ж саме, що і тексту з Першого послання до коринтян, 14:34: так каже Закон. Коли апостол забороняє жінці авторитетно навчати у церкві, він посилається на старозаповітне Слово Боже. Тому сказане Павлом завжди зберігає силу для церкви Христа.

Вчення Павла щодо місця жінок у розділах 11 і 14 Першого послання до коринтян та розділу 2 Першого послання Тимофію вносять певну ясність і у питання, чому в апостольській церкві ми бачимо чоловіків-старійшин, які «пильнують» (1-е Тим. 3:5), рядять домом Божим (Тит. 1:7) та здійснюють керівництво (1-е Тим. 5:17). Тут вирішальним є місце, яке Господь дав чоловікам при створенні. Адам «був створений перше» (1-е Тим. 2:13). Він йшов попереду. Чоловік – голова дружини (1-е Кор. 11:3). Від нього має виходити керівництво.

Цей порядок «від початку» шанував Христос, коли доручив чоловікам керівництво Своєю церквою. Отже, наш висновок полягає і в тому, що, згідно з Писанням, сестри не можуть бути покликані до служіння пастора і пресвітера.

Жінка в Церкві

У православному віровченні проблеми статей просто немає, як і немає питання про роль жінки в Церкві. Такого роду проблеми і питання приносяться до Храму Божого людьми із суспільства і сім’ї в яких вони проживають. Наприклад, посварившись з дружиною чоловік може дорікнути їй цитатою з послання Апостола Павла, що безсумнівно відіб’ється на церковній самосвідомості як чоловіка, так і дружини. А почувши по телевізору феміністичні попередження про дискримінацію проти жінок, людина свідомо чи несвідомо несе їх у Церкву, і починає порівнювати Церковне життя — принаймні, таке, яке вона бачить — з гуманістичними, в тому числі і з феміністичними, принципами. Крім того, проблема часто посилюється самими служителями вівтаря, які, хто жартома, а хто і всерйоз, цитують зі Святих Отців щось на зразок «Тримайся подалі від жінок і архієреїв», забуваючи при цьому згадати, що ця порада була надана конкретним старцем-монахом конкретному молодому послушнику, і не є якимось узагальнюючим принципом православної свідомості.

Читать еще:  Южной Осетии разработан проект по восстановлению православных храмов

Звичайно, можна довго сперечатися про те, чи існує абстрактне православ’я. Швидше за все, ми будемо змушені сказати, що такого не існує, так як і не може володіти буттям абстрактна людина. Якось один мислитель сказав: «Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна» [2]. Однак, це зовсім не означає, що ми не можемо розглядати основоположні віровчення та принципи православної віри, які вірні завжди, скрізь і для всіх. І ось в православному віровченні ми не знаходимо полеміки статей. На відміну від деяких інших віровчень — таких, наприклад, як індуїзм [3] або деякі секти в ісламі [4] — православ’я вчить про абсолютну рівність людей в їх відношенні до Бога, спасіння і вічного життя незалежно від їх статі, національності, соціального стану і т.п.
«Немає вже ні юдея, ні язичника, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28). Це, звичайно не означає, що ап. Павло себе самого вже не вважав ні юдеєм, ні вільним, ні чоловіком — якимось транснаціональним, безстатевим, невизначеною істотою. Зовсім навпаки — Апостол розумів і приймав реалії земного буття. Але буття християнина, як і буття Самого Христа, є поєднання непоєднуваного: земного і небесного, тимчасового і вічного, праху і дихання життя (Бут. 2: 7) — саме з’єднання, а не відкидання одного на користь іншого. Мета християнського життя в православ’ї є обожнення, тобто обожнення всього нашого єства: «Творче мій. Але пройми все єство моє, усі члени, серце. Спали терня провин моїх, душу очисти, думки освяти, увесь склад тілесний зміцни» (з подячних молитов після Святого Причастя, молитва третя). Христос прийшов всю людину зцілити (див. Ін. 7:23), а не вбити тіло, щоб звільнити душу, наче з клітки. І воскресіння полягає у відродженні не лише душі, але й тіла. Нарешті, саме наше земне буття задає нам траєкторію відходу у вічність, так само й земне життя Христа — з Його втіленням, служінням, розп’яттям і воскресінням — принесла порятунок світу.

Саме тому в церковному відношенні до кожної людини ми знаходимо два елементи — земний і небесний. Небесний, рівноангельний елемент виражається в тому, що всі в храмі однаково моляться Богу, однаково беруть участь у здійсненні Божественної Літургії, молитовні правила для всіх рівні, [5] всі однаково причащаються Тіла і Крові Спасителя, пости для всіх одні й взагалі в питаннях спасіння і визволення від гріхів православ’я не знає відмінностей між чоловіками і жінками.

Проте, земна складова в Церкві теж присутня. Церква, наприклад, вінчає шлюби тільки між чоловіком і жінкою, тобто визнаючи цю істотну відмінність між людьми. Зауважимо, що вінчання та шлюб — це не данина нашій занепалій природі, якесь насильницьке впровадження соціально-біологічного елемента в життя Церкви, а зовсім навпаки — освячення та відновлення Церквою того інституту, який був створений Творцем ще до гріхопадіння перших людей (Бут. 1: 27-28; 2:22).

Таким чином, стверджуючи рівність людей, Церква одночасно затверджує їх унікальність. Пам’ятаючи, що кожна людина є єдністю природи і унікальністю іпостасей можна показати на прикладі Святої Трійці. Кожна Особа Святої Трійці володіє єдиною Божественною природою, але по-різному і унікально у Своїй іпостасі: Батько народжує, Син народжується, Дух виходить; Батько не є Син або Дух, Син не є Батько або Дух, Дух не є Батько чи Син. Причому встановлення ієрархії всередині Трійці здійснюється через відносини Осіб всередині Самої Трійці, тобто через любов, а не через якусь перевагу природи або іпостасі Отця над природою або іпостассю Сина або Духа. Погляньте, наприклад, на ікону св. Андрія Рубльова «Трійця»: хоча Батько і зображений на чолі столу, [6] в предвічній раді беруть участь всі три Особи Святої Трійці, а рішення приймає Син.

Так само і в ставленні Церкви до чоловіків і жінок іноді можна спостерігати деяку «першість честі» чоловіків при абсолютній рівності чоловічих і жіночих іпостасей і абсолютній єдності природи. Однак, чесніша не тільки всіх чоловіків, а й херувимів, все ж жінка — Пресвята Богородиця, яку православ’я, на відміну від католицизму, шанує цілком і в усьому подібної до нас, крім особистого гріха. З першістю честі чоловіків іноді пов’язують неможливість в православ’ї жіночого священства. Однак, вважати, що священиком в Церкві може бути лише чоловік, було б глибоко невірно.

Справа в тому, що священство, згідно Апостолу Петру, належить усім без винятку християнам: «Але ви — вибраний рід, священство (ιερατευμα), народ святий, люд власності Божої . » (1 Пет. 2: 9) Тобто , ієрей, що стоїть біля Святого Престолу, не володіє і не може володіти тим, чим уже не володіє вся Церква. Поза Церквою немає і не може бути священства, бо священство — це невід’ємна характеристика саме народу Божого. Ця якість, а точніше, благодать, спрямовується і ніби фокусується на особистості архієрея, а через нього і на особистості священика, але вона не є якоюсь унікальною, що належить саме цій особі, вона — унікальна якість Христа і Його Тіла-Церкви.

Священство властиве Церкві, як Тілу Архієрея-Христа. У певному сенсі можна сказати, що священство є відношення Христа і Церкви. Згадаймо що робить священик — він приносить і приймає жертву: «Прийми, Владико! -Приймається Агнець Божий, визволяй гріх світу. » [7] Але жертва Христа принесена за всіх нас, і всі християни приймають цю жертву, і самих себе віддають Христу, тобто приносять себе в жертву своєму Богу. Апостол Павло пише: «Я розп’ятий з Христом, і вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2: 19-20). Таким чином, священство не є щось недоступне для жінок, але їх невід’ємне християнське покликання. Згадаймо, що Літургія (гр.- «спільна справа») відбувається саме Церквою, а не одним священиком, який поодинці навіть не може служити її. [8] На відміну, наприклад, від синагоги, де для суспільного служіння потрібен кворум саме з чоловіків, [9] у християнстві можуть молитись незалежно від статевої приналежності уже двоє чи троє, зібрані в ім’я Христа.

Що ж стосується власне єпитрахилі, то ми не знаємо чому Христос втілився в чоловічому тілі, [10] але було саме так, і всі апостоли були чоловіками, і з перших днів християнства послух священства дається саме чоловікам, і при цьому, не всім. Це трапилося зовсім не з якихось соціально-історичних причин — християни зламали велику кількість соціальних норм стародавнього світу, і не тому, що в стародавньому світі не було жінок-жриць — їх теж було достатньо. Мабуть, так притаманно Святому Духові і апостолам, що вони встановили в Церкві інститут саме чоловічого священства. Повинен зізнатися, що крім того, що вже було сказано, у мене немає більш точної відповіді на питання «чому?», але існують деякі богословські домисли, які можуть здатися цікавими.

Так як глибоке богословське осмислення таємниці творіння не входить в цілі даної доповіді, обмежимося лише найзагальнішими рисами. Можливо для когось це буде новиною, але перший боговстановленний порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою можна назвати матріархатом. «. залишить чоловік батька свого та матір і об’єднається з жінкою своєю» (Бут. 2:24). Пам’ятаючи, що у людини ще не було матері і батька, а тільки Бог, який створив її, можна зрозуміти, що ці слова Творця настанови для майбутніх поколінь. Але все ж, динаміка відносин між чоловіком і жінкою не повинна була включати в себе елементи панування або якоїсь переваги.

Не так сталось, як гадалось. Єва не лише порушила Божу заповідь, коли без обопільної згоди з Адамом вирішила піднестися над ним і стати «як боги» (Бут. 3: 5), а й «причастила» [11] після себе чоловіка, затвердивши тим самим свою перевагу над ним.

Розмірковуючи про покарання, що відбулось за гріхопадінням, потрібно пам’ятати, що Бог — не мстивий і злопам’ятний мучитель, але вселюбний Лікар, який Сам зійшов на хрест для нашого зцілення і спасіння. Тому й покарання потрібно розуміти не як заслужені страждання, а як ліки. Які ліки — така і хвороба. «Дружині [Бог] сказав: . до мужа твого пожадання твоє,— а він буде панувати над тобою» (Бут. 3:16). Тобто, в самому гріху Єви, мабуть, був якийсь елемент, який зцілюється послухом чоловікові, і напевне тому Церква традиційно покладає тягар пастирства і священства не так на жінку, а на чоловіка. Втім, можливі й інші тлумачення цих місць зі Святого Письма.

Однак, ще раз повторимося: ніяке тлумачення книги Буття не змінює того факту, що роль жінки в Церкві — та ж, що і роль чоловіка — обожнення. Чому ж у вівтар пускають тільки чоловіків? Це не зовсім так. В вівтар взагалі встановлено входити тільки священнослужителям. 69-е правило Шостого Вселенського Собору забороняє всім мирянам — чоловікам і жінкам — входити у вівтар. Те, що зараз на парафіях до служіння у вівтарі заохочують не висвячених хлопчиків, говорить не про привілейоване становище чоловіків, а про брак священнослужителів. Так само до служби у вівтарі заохочують і дівчаток до дванадцятирічного віку, тобто до початку їх статевого дозрівання і пов’язаних з цим місячних виділень. Жінки старшого віку теж можуть отримати благословення входити у вівтар. Хоча така практика й рідкісна на парафіях, але вона існує.

Хочеться торкнутись ще однієї досить важливої теми, а саме про роль жінки у сім’ї. Апостол Павло говорить про таїнство шлюбу, як про таїнство Христа і Церкви. Тому, дослідження православного розуміння шлюбу може нам допомогти глибше зрозуміти роль жінки в Церкві.

Христианское женское служение

Господь слепил женщину не как приложение к мужчине, а как его подругу, помощницу. Бог создал одного духовного человека, который состоит из мужчины и женщины, порознь они половинки.

Важность и историческая ценность женского служения

Церковное служение невозможно представить без сестер. Безусловно, есть мужские обители, но это отдельная тема, сейчас мы говорим о работе христианок в церкви, в чем их роль и необходимость. Из Священного Писания мы знаем, что Господь никогда не преуменьшал роль женщины в обществе.

    Девушка из еврейской семьи, ставшая царицей Эсфирь, рискуя своей жизнью, спасла целый народ от уничтожения.

Все это сделали женщины, их избрал Господь, доверил это поклонение, чтобы возвысилась слава Творцу.

Важно! Послушание и великое доверие Богу — основные качества сестер, послуживших для Церкви.

В лице современных Марф и Марий священники и прихожане находят верных тружениц, которые поют в церковном хоре и преподают в воскресных школах, готовят трапезу для нуждающихся, организовывают помощь сиротам или просто вытирают пол после богослужения.

О роли женщины в православии:

Христианское женское служение — неотъемлемая часть жизни храма, связующее звено между духовной, душевной и физической помощью для людей, действующее на основе добровольного пожертвования своего времени, сил, средств во славу нашего Господа Иисуса Христа.

В настоящее время истинная христианка является хранительницей целомудрия, примером для подражания для детей своих и чужих, носителем милосердия и сострадания, которые лежат в основе ее церковного поклонения.

Во времена вседозволенности христианские жены являются хранительницами семьи, как ячейки общества, спасительницами чести и праведности в России. Многие люди перестали посещать богослужения не из-за того, что им больше нравится мир, а потому, что не нашли в церкви принятия и любви Христовой.

Работа сестер в церкви призвана нести в этот грешный мир исполнение основной заповеди — возлюби ближнего своего, чтобы прославить Христа и единого Бога через Духа Святого. Зайдя в любую церковь, независимо от конфессии, мы увидим, что женская половина составляет большую часть прихожан, именно она является живым источником веры.

Носители атмосферы тепла и покоя, христианки наделены особыми дарами милосердия, являясь опорой мужей в семьях, они переносят свои дары в храмовые поклонения, участвуя в созидании церковной жизни. Апостолы, кроме Иоанна Богослова, разбежались от Иисуса, но христианки, как верные сестры, стояли около Спасителя до конца, участвуя в Его погребении и первыми стали свидетельницами воскрешения Живого Бога.

Важно! Иисус Христос никогда не преуменьшал роли женщины в обычной жизни, Он говорил с самарянкой, исцелил страдающую 12 лет кровотечением, защитил от побиения камнями Марию Магдалину.

Цели и пути служения для женщин в церкви

Старицей считается христианка в возрасте старше 60 лет. Вырастившая детей и внуков, ведущая праведный образ жизни, современная женщина в 60 лет приобрела жизненный опыт и сохранила дух молодости, поэтому ей будет легко найти контакт с молодыми женами и мамами.

Ещё интересные статьи:

Апостол Павел (Титу, 2 глава) пишет о роли стариц, которые должны вразумлять молодых жен, учить их любить мужей и детей. Доктрины веры являются краеугольным камнем построения семьи и счастливой жизни. Многие христиане не знают элементарных законов и правил:

  • пребывания в храме:
  • храмовых служений;
  • правил принятия Таинств;
  • молитвенных правил и многого другого.

Зрелая христианка через работу в церкви может помочь начинающей семейную жизнь женщине понять, что истинная любовь к мужу и детям приходит через познание Божьей любви. Через послания Павла (1 Кор. 13) христиане, как женского, так и мужского рода, знают, что любовь — это не мне и хочу.

Любовь — долготерпение, умение покрывать и принимать человека таким, каким он есть, любовь не ищет своего, а находит блаженство в том, чтобы отдавать. Приветливая и благочестивая жена становится поистине шеей в управлении дома, мудро прислушиваясь к мужу, умно направляя его на решение семейных проблем, при этом она всегда тиха и спокойна.

Опытные сестры расскажут молодым женам, что хорошее питание и секс — важные вещи для мужчин, и то, что женщина не спросит у священника, она узнает через женское служение.

Мужчины не только в миру, но и в православии, часто обижают жен не по причине нелюбви, а от того, что сами не получили любви в жизни. Мудрая, любящая жена сумеет увидеть за покровом грубости увидеть любящее сердце, она своей любовью сумеет растопить лед в душе мужа, создать покой и уют в семье.

Важно! Истинно верующая женщина расскажет ново пришедшим о силе прощения и опасности обиды, которая может накапливаться годами, в конце эмоционально раздавить женщину и некогда счастливый брак. Иисус отдал жизнь не за праведников, а за грешников. Христос возлюбил нас прежде нашего покаяния и принятия христианства (Рим. 5:8).

Конфиденциальность является первым условием такого служения, тогда в полном доверии и уверенности в безопасности христианка сможет раскрыть свое сердце и получить исцеление. Христианские темы для женского служения подскажет сама жизнь, главное довериться ведению Творца через Духа Святого.

Читать еще:  Ученые создали синтетические эмбрионы из стволовых клеток

Каким должен быть служитель

Знание Библии и доктринальных основ православия — основные требования для начала работы в женском служении, но без Божьей любви, наполняющей сердце, сострадания и желания нести Евангелие людям христианкам будет трудно надолго укрепиться на почве благотворительности.

Питаясь библейскими основами, преображаясь постоянно в образ Христа, мы идем по спасительному пути и ведем за собой других. Хорошая наставница со временем становится сродни мамы и лучшей подругой, готовой выслушать и помочь в любой момент не только Словом, но и делом, ведь любовь без дел, как звенящая медь, шума много, а помощи ноль. (1 Кор. 13:1)

Важно! Женщина, служащая Богу обязательно будет молитвенницей, ибо, только пребывая в постоянном общении с Богом посредством молитвы, можно увидеть истину и правильный выход в создавшейся ситуации.

Новый Завет около 80 раз трактует фразу о ношении бремен друг друга, это дар — помогать людям в их страданиях, но одновременно и большая ответственность, нужно понимать, что все сказанное не «выносится из избы». Да, порой есть ситуации, когда служитель не в силах помочь, тогда он обращается к духовному наставнику и с ним ищет ответ, но не несет проблему друзьям. Это табу.

Наполнять ободрением и даровать душевное исцеление через Господа могут зрелые сестры, познавшие Его благость и силу. Современный мир наполнен стрессами и эмоциональными потрясениями, и сестра милосердия обязана быть мудрым психологом и обладать умением стать близким другом.

Это нелегкое бремя, но это бремя Христа, поэтому оно легко, если понимаешь всю значимость женского служения. В церковном служении всегда есть место и женскому служению в роли помощниц.

Советы организаторам женского служения

Принимая решение служить Господу в качестве помощника священнослужителей и носителя Слова Божьего, Господней милости и любви, будьте готовы меняться как душевно, так и духовно.

Особое доверие вызывают сестры, которые ни своим видом, ни своими знаниями не превозносятся над другими. Не бойтесь быть настоящей, каяться в своих грехах, ибо все мы грешные, искренней и дружелюбной, показывая этим пример для невоцерковленным сестрам.

Всегда и везде, во время изучения Библии или миссионерского служения, помощи больным и сиротам, личной беседы Иисус должен занимать первое место, каждый раз следует подчеркнуть, что милость и ответ приходит только от Бога.

Женское служение — Его инструмент, в нем нет человеческой заслуги, вся слава воздается Творцу, Богу Сыну и Святому Духу. Не имея любви Иисуса, сложно стать лидером сестринского движения, во время которого вас будут ранить и обижать, как обижали Христа, но следует набраться терпения и служить, это возможно только с Иисусом. (1 Иоан. 4:19)

Планируя новое мероприятие, молитесь и доверяйте Творцу, это в первую очередь Его служение. Не забывайте, что женщина — помощница, поэтому особой благодатью на все начинания станет благословение священника храма. Именно священник несет ответственность перед Богом обо всем происходящем в церкви, поэтому будьте послушны и терпеливы.

Совет! Молитесь за священников и их семьи, поддерживайте и помогайте, пресекая всякие сплетни и недоверие, что так часто возникает при собрании женщин вместе.

Будьте готовы испытать трудности, ведь человеческая душа многогранна, раны в ней глубоки, и не всегда ответ придет сразу, часто вместо благодарности можно будет услышать претензию или укор.

Про жінку в Церкві, або що мав на увазі апостол Павло?

Знаю, що видаючи цей матеріал в таку цікаву дату – 8 березня, будемо критиковані. Адже вже більш ніж за тиждень до цього Фейсбук ряснів спогадами про Клару Цеткін і Розу Люксембург, а також про демонстрації з нагоди «захисту прав повій», які випередили акції під проводом Цеткін і Люксембург приблизно на 100 років. Інша рація, яка завжди спонукає до бойкотування цієї дати – про «жидівське свято». Власне перша частина цього тексту не покликана займатись ні осудженням, ні апологетикою святкування «восьмого березня», хоч ми про нього і згадаєм, а в цілому поговоримо про гідність жінки у світлі Божого Об’явлення і її місце в Церкві.

Отож, про «восьме березня». Скажу відразу, що я не в захваті ні від пань-комуністок, про яких ішла мова вище, ні від «боротьби за права» повій. 100% – ні. Волання ура-патріотів про «жидівське свято» вважаю маячнею. Поясню чому. Справді, приблизно в цей час святкується велике свято вибраного народу – Пурім. Не буду переповідати його історію, скажу лише, що про нього кожен, хто вважає себе християнином, може прочитати у БІБЛІЙНІЙ книзі Естери. Подобається це комусь, чи ні, але це «жидівське свято», як і багато інших є частиною Історії НАШОГО Спасіння… Як вже писав вище, зовсім не збираюся займатись осудженням чи апологетикою восьмого березня. Хто хоче – хай святкує. Хто не хоче – хай не святкує. Лише кілька думок із цього приводу. Погоджуюсь із тим, що вихідний варто відмінити, святкуємо ми забагато. В Австрії, де зараз проживаю, вихідного ні в цей день, ні в його переддень немає…Та й справді дуже вже просякнуте це свято радянським духом… Я цілком згоден із тим, що жінок потрібно любити, шанувати й обдаровувати 365, а не 1 день на рік. Але я зовсім не проти, аби наші чарівні жінки отримали квіти та подарунки також і восьмого березня. Я зовсім не проти, аби наших жінок вітали в «православний день жінки» – Неділю мироносиць, чи в день матері, адже справді кожна жінка, незалежно від того, має вона біологічних дітей чи ні, покликана бути матір’ю. Тому, дорогі чоловіки, зробімо так, щоб наші жінки чулись потрібними і любленими не один чи навіть три дні в році, а щодня!

Ну а тепер щодо головної теми – гідності та покликання жінки, у світлі Божого об’явлення в Церкві. Справді головне покликання жінки – бути матір’ю. У всіх вимірах цього слова. Безумовно, що жінки і чоловіки є рівноправними. Безумовно, що вони, як єдине Боже творіння – людина є рівними за гідністю. Вони лише мають різні покликання. І це випливає з їх природи, з їх ідентичності, яка дарована їм самим Богом. Натомість борці, а радше борчині за права жінок, як і завжди у концептах, котрі використовують підміну понять, намагаються під виглядом «боротьби за права» жінок нав’язати їм невластиву роль – гібридне соціокультурне твориво під гаслами «ні сексизму» чи «моє тіло – моє діло»… Те, що покликання чоловіків і жінок є різним не означає, що хтось із них є менш важливим. Чітке усвідомлення своєї вибраності як дітей Божих, наділених Його образом і подобою, відкидає різні спокуси ілюзорної «боротьби за права». Справжнім християнам цього непотрібно. Вони мусять апріорі знати й розуміти те, що попри різні покликання вони рівні за гідністю, хоча мають різні завдання. І тоді відпаде потреба «боротись за права», а фактично, під цим соусом просовувати антилюдську ідеологію, відкидає потреба нарікати на неможливість хіротоній жінок у священнослужителів і т.п.

Наш матеріал був би неповним без коментарів. Тому ми попросили роздумати над гідністю жінки у світлі Божого Об’явлення, її роллю і місцем в Церкві, а також над словами Павла про те, що «жінка в Церкві має мовчати» архиєреїв українських Церков.

Владика Григорій (Комар), єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ: Очевидно, що чоловік і жінка мають в Господі однакову гідність – обоє створені на образ і подобу Божу. Мають також однакове покликання: «любити Бога, понад усе і ближнього свого як самого себе», а також спільну апостольську місію: «ідіть по цілому світі і зробіть учнями всі народи». Але одночасно вони мають зовсім різні завдання, щоб цю місію виконати. Жінка, покликана народжувати дітей і виховувати у Господі. Чоловік же має стояти на чолі родини і домашньої церкви, їх вести і захищати. Якщо цей порядок поламати то ніхто, в кінцевому результаті не буде щасливий. Однак, у Святому Письмі маємо багато прикладів коли Бог, доручає особливе завдання жінкам, навіть бути провідниками цілого народу, наприклад, Бог покликав пророчицю Марію (Вих. 15,20), пророчицю і суддю Девору і пророчицю Хульду у Старому Завіті, Серед Ісусових учнів було також чимало жінок, саме їм Господь першим явився після Воскресіння і сказав іти і звістити його воскресіння апостолам. З цього можемо зробити висновок, що Бог краще знає, кого і до якого саме служіння Він має посилати, тому не слід обмежувати Його рамками наших людських уявлень і стереотипів.

«Жінка в церкві нехай мовчать». Велику частину першого послання до Коринтян апостол Павло посвячує наведенню порядку в церковній спільноті в Коринті. Церкву охопив хаос, розколи і суперечки. Одні вивищувалися над іншими, поширилися гординя, п’янство, розпуста та недостойне споживання Євхаристії. Жінки, взяли верх над мужчинами і навіть над єпископом. Публічно в часі Літургії, перебивали, запитували і сперечалися. Павло напоумляючи спільноту гостро запитує: «Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею?» (1Кор 4,21). Тому бажаючи навести порядок та відновити повагу до мужчин і владу єпископа, Павло закликає жінок до покори і забороняє їм в церкві підносити голос. Це повчання стосується дуже конкретної ситуації. Потрібно також при цьому враховувати ментальність, особливості тодішньої традиції. Св. Павло звичайно не забороняє жінкам взагалі говорити в церкві, але хоче щоб був порядок. В цьому ж першому посланні до Коринтян (11,5) Павло не осуджує того, що жінки в церкві голосно моляться і пророкують. (Анекдот з життя св. Бернарда: одного разу він молився в Храмі перед фігурою Богородиці. Раптом з’явилося велике світло і жива Богородиця відкрила уста бажаючи йому щось сказати. А св. Бернард переляканий почав кричати: «Будь тихо! Жінці в Церкві недозволено говорити».)

Роль жінки в Церкві. Ніхто в Церкві не є другорядним. В Божих очах ми всі рівні. Це через наш гріх ми дивимося на одне служіння як на таке, що ніби важливіше, аніж інше. А для Бога, кожне служіння до якого Він нас кличе, виконане щиро, з любов’ю і посвятою на Славу Божу, є однаково любе і приємне. Найбільший вклад в розвиток Церкви й поширення Царства Божого мають ті, хто більше любить. Розпізнати дари і таланти, які дав мені Бог, зрозуміти Його волю та її виконати – це покликання і завдання кожного чоловіка і жінки.

Владика Ігор (Ісіченко), архиєпископ Харківсько-Полтавський УАПЦ

Шанобливе ставлення Церкви до жінки було викликом в епоху гінекеїв та суспільної марґіналізації жінок. Лишається воно таким і нині, коли гендерна ідеологія прагне знівелювати унікальний дар материнства. Адже Церква виявляє і захищає неповторність людської особистости, наділеної на образ і подобу Божу талантом творити нову реальність. А хто, як не жінка, втілює це покликання, коли народжує й виховує дитину?

Захищаючи це покликання, Церква звільняє жінку від обтяжливих службових обов’язків. Якщо в давньому суспільстві жінка готувала їжу й годувала родину, то в церкві всі ці функції покладені на чоловіків. Чоловіки самі відправляють богослужіння, готують і подають спільноті найдорожчу в світі поживу – Тіло і Кров Христову. А жінкам лишається урочисто приймати Святі Дари.

Більше того, на відміну від світського життя, де вчительський фах давно став прероґативою жінок, Церква захищає їх від цього невдячного служіння й дозволяє мовчки слухати чужі проповіді, зосереджуючись на спільній молитві. Наш час мобільних телефонів і соціальних мереж дозволяє відкрити духовну насолоду мовчанки: захищености від інформаційних потоків, від емоційних сплесків, перелитих у гострі слова. Саме ця насолода пропонується жінці автором так часто повторюваної поради «нехай у Церкві мовчать жінки ваші» (1 Кор. 14:34).

Жінка не може бути ані патріархом, ні парохом. Та чи потрібне це їй? Адже їй належить вища місія – бути матір’ю. І в особі Пречистої Діви Христос делеґував їй цю місію (Ін. 19:27). Покликання жінки в християнській громаді – ділитися зі спільнотою своїм талантом материнської любови, вкладати цей талант у загальну скарбницю Церкви. Існує безліч форм реалізації цього таланту: через участь у парафіяльному житті, богословську й літературну творчість, доброчинне й суспільне служіння. Але насамперед – через безпосередню присутність у родині чи монашій спільноті: материнську присутність, яка осяває наше повсякдення відбитком унікального творчого жіночого таланту.

Підготував Володимир Мамчин

Чи можуть жінки служити пасторами / проповідниками? Що Біблія говорить про жінок у служінні?

Сьогодні, імовірно, немає більш спірного питання у церкві, ніж питання служіння жінок пасторами / проповідниками. Перш за все, не слід розглядати це як протистояння мужчин і жінок. Існують жінки, котрі вірять, що жінка не може служити пастором і що Біблія накладає певні обмеження на їхнє служіння; з іншого боку, є мужчини, які переконані, що жінки можуть служити проповідниками і що для служіння жінок немає жодних обмежень. Це не питання шовінізму чи дискримінації – це питання тлумачення Біблії.

1 Тимофія 2:11-12 проголошує: «Жінка нехай мовчки навчається в повній покорі. Жінці навчати не дозволяю, ні панувати над чоловіком, але хай перебуває в мовчанні». Бог призначив у Церкві різні ролі для мужчин і жінок. Це є наслідком того, як було створене людство (1 Тимофія 2:13) і як гріх прийшов у світ (2 Тимофія 2:14). Через Послання апостола Павла Бог обмежує служіння жінок у ролі духовного вчителя мужчин. Це робить неможливим служіння жінок пасторами, оскільки воно включає проповідування, повчання і духовний авторитет над мужчинами.

Існує багато заперечень цього погляду на жінок у служінні / жінок-пасторів. Найбільш поширеним є наступне твердження: Павло обмежив жінок від повчання, тому що у першому столітті жінки зазвичай були неосвіченими. Тим не менше, у 1 Тимофія 2:11-14 взагалі не згадується статус освіченості. Якщо освіта визначала придатність до служіння, то більшість Ісусових учнів була би абсолютно непридатна. Іншим розповсюдженим запереченням є те, що Павло обмежив від повчання лише жінок в Ефесі (згадане Послання було адресоване Тимофію – пастору церкви в Ефесі). У той час місто Ефес було відоме своїм храмом Артеміди – грецької язичницької богині, в поклонінні якій жінки володіли авторитетом. Тим не менше, у 1 Посланні до Тимофія Артеміда не згадується, і Павло взагалі ніде не згадує поклоніння Артеміді як причину обмежень, викладених у 1 Тимофія 2:11-12.

Третє заперечення: Павло звертається лише до чоловіків і дружин, а не до мужчин і жінок взагалі. Справді, грецькі слова у 1 Тимофія 2:11-14 могли стосуватися і чоловіків/дружин. Тим менше, основне значення цих слів стосується мужчин і жінок у загальному. Більше того, ті ж грецькі слова використані у 8-10 текстах. Хіба лише одружені чоловіки мають здіймати чисті руки, без гніву та сумніву? Невже лише заміжнім жінкам слід одягатися скромно, робити добрі діла і присвячувати себе побожності? Звичайно ж, ні. Тексти 8-10 однозначно стосуються мужчин і жінок загалом, а не лише чоловіків і дружин. Ніщо у контексті не вказує, що 11-14 тексти слід вважати адресованими чоловікам і дружинам.

Інше часте заперечення цієї думки щодо жінок-пасторів / проповідників стосується Міріям, Девори, Хулди, Прискили, Фиви тощо – жінок, які займали лідерське положення у Біблії. Це заперечення не враховує деяких важливих факторів. Стосовно Девори – вона була єдиною суддею-жінкою серед 13 суддів-мужчин. Хулда була єдиною жінкою-пророчицею серед десятків пророків-чоловіків, згаданих у Біблії. А Міріям мала єдине відношення до керівництва через те, що була сестрою Мойсея й Аарона. Найбільш помітні жінки у часи царів були Аталія та Єзавель, яких важко назвати прикладами побожних жінок-лідерів.

Читать еще:  Мусульман России обучают нормам поведения во время хаджа

У книзі Дії апостолів, розділ 18, Прискила та Акила зображені як вірні служителі Христа. Ім’я Прискили згадане, імовірно, для наголошення на тому, що вона була більш відомою у служінні, ніж її чоловік. Тим не менше, ніде не описано, щоб Прискила виконувала таке служіння, що суперечить текстам в 1 Тимофія 2:11-14. Прискила та Акила прийняли Аполлоса до свого дому й докладніше викладали йому Боже Слово (Дії 18:26).

У Посланні до римлян 16:1, Фива називається служителькою Церкви, а це означає, що вона не навчала у церкві. «Право навчати» належало «старшим», а не служителям чи дияконам (1 Тимофія 3:1-13; Тита 1:6-9). Старші / єпископи / диякони описані як «чоловіки однієї дружини», що «добре виховують дітей», «з усякою повагою». Крім того, у текстах 1 Тимофія 3:1-13 та Тита 1:6-9 стосовно старших / єпископів / дияконів застосовуються займенники лише чоловічого роду.

У межах текстів 1 Тимофія 2:11-14 «причина» цього твердження стає абсолютно зрозумілою. Текст 13 починається зі слова «бо», а далі йде пояснення текстів 11-12. Чому жінки не можуть повчати або володіти духовним авторитетом над мужчинами? Тому що «Адам був створений першим, а потім Єва. І не Адам спокусився, а жінка, будучи спокушена, потрапила в переступ». У цьому й полягає причина. Бог створив Адама першим, а потім – Єву, щоб вона була «помічницею» для Адама. Цей порядок творіння має універсальне застосування у сім’ї (Ефесян 5:22-33) та в Церкві. Той факт, що Єва була спокушена першою, також є поясненням, чому жінкам не слід служити пасторами або мати духовний авторитет над чоловіками. Дехто робить з цього висновок, що жінки не можуть навчати, бо вони легше спокушуються. Ця ідея спірна, адже якщо жінки справді легше спокушаються, то чому їм дозволяється навчати дітей (які також легко спокушуються) та інших жінок? У даному тексті цього не мається на увазі. Жінки не можуть повчати або мати духовний авторитет над чоловіками, тому що Єва була спокушена. У зв’язку з цим Бог дав чоловікам вищий авторитет у Церкві.

Жінки переважають у дарах гостинності, милосердя, навчання та допомоги. Значна частина служіння Церкви залежить від жінок. Жінкам у Церкві не заборонено публічно молитися або пророкувати (1 Коринтян 11:5), а лише мати духовний авторитет над чоловіками. Біблія ніде не забороняє жінкам використовувати дари Святого Духа (1 Коринтян 12 розділ), жінки, як і чоловіки, покликані служити іншим, виявляти плоди Духа (Галатів 5:22-23) і проголошувати Євангеліє загубленим душам (Матвія 28:18-20; Дії 1:8; 1 Петра 3:15).

Бог визначив, що лише чоловіки мають служити на посадах, які наділені духовним авторитетом у Церкві. Це не тому, що чоловіки є обов’язково кращими вчителями, і не тому, що жінки підлеглі їм чи менш розумні (це взагалі не стосується даного питання). Це просто шлях, яким Бог призначив функціонувати Церкві. Чоловіки повинні подавати приклад у духовному лідерстві – у їхньому житті і через їхні слова, а жінки мають відігравати менш авторитетну роль. Жінок закликається навчати інших жінок (Тита 2:3-5), Біблія не забороняє жінкам навчати дітей. Єдина діяльність, від якої жінки обмежені, це повчання або володіння духовним авторитетом над чоловіками. Це логічно стосується і служіння жінок пасторами / проповідниками. У будь-якому разі, це не применшує важливої ролі жінок, але швидше спрямовує їх на служіння тими дарами, якими Бог наділив їх.

Чи можуть жінки служити пасторами / проповідниками? Що Біблія говорить про жінок у служінні?

Руська Православна Церква

Офіційний сайт Московського Патріархату

  • Патріарх
  • Новини
  • Документи
  • Міжсоборна присутність
  • Публікації
  • Організації
  • Персоналії
  • Фото
  • Відео
  • Аудіо
  • Анонси
  • Тисячоліття преставлення рівноапостольного князя Володимира

  • Біографія
  • Привітання та звернення
  • Інтерв’ю
  • Послання
  • Проповіді
  • Програма «Слово пастиря»

Головні новини

Святіший Патріарх Кирил: Патріарх Варфоломій відпав у розкол

У свято Воздвиження Хреста Господнього Святіший Патріарх Кирил звершив Літургію в Храмі Христа Спасителя

Напередодні свята Воздвиження Хреста Господнього Святіший Патріарх Кирил звершив всеношну в Храмі Христа Спасителя

Відбулося чергове засідання Священного Синоду Руської Православної Церкви

Священний Синод доручив розглянути численні звернення кліриків Олександрійської Православної Церкви з проханням про прийняття їх під омофор Московського Патріархату

Архів

  • PDA-версія сайту
  • Наші банери
  • Експорт новин
  • Список ЗМІ, які отримали гриф «Схвалено Синодальним інформаційним відділом Руської Православної Церкви»

Слово Святішого Патріарха Кирила на церемонії відкриття Міжнародного форуму «Православні жінки: єднання, служіння, любов»

27 липня 2011 року Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил взяв участь у церемонії відкриття Міжнародного форуму «Православні жінки: єднання, служіння, любов» у Києві. Предстоятель Руської Церкви звернувся до присутніх із Первосвятительським словом.

Дорогі учасники та учасниці форуму!

Я хотів би всіх вас сердечно привітати. Тішуся з того, що відкриття форуму відбудеться сьогодні, напередодні чудового свята — Дня Хрещення Русі, дня пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира. Оскільки моя участь в урочистостях у Києві разом з українською паствою, українським духовенством вже стала певною традицією, то збіглася і наша з вами зустріч, чому я дуже радий, бо надаю дуже великого значення розвиткові жіночого православного руху в Руській Православній Церкві. Дорогою сюди я думав, чи варто читати підготовлений текст чи просто думками поділитися, і вирішив, що краще поділитися думками.

Я постійно задаю собі питання — і почав ставити його не вчора, а ще в ті часи, коли жінки становили абсолютну більшість віруючих у наших храмах: чому це відбувається? Є суто психологічні і навіть фізіологічні пояснення того, що жінки більш релігійні, ніж чоловіки: мовляв, жінка за природою своєю більш емоційна, більш чутлива — а отже, менш критична, менш раціоналістична, і тому ближча до релігійного виміру життя.

Можливо, ця аргументація в якійсь мірі справедлива, але у мене є своє пояснення, яким я досі ні з ким не ділився — ці думки я зараз висловлю вперше. Є щось спільне в природі служіння Церкви і жінки. І це загальне розпізнається жінками абсолютно не раціонально, а за досвідом, на якомусь підсвідомому рівні, що і розвиває у жінок довіру до Церкви, до церковної проповіді, готовність брати участь у церковному житті більш активно, ніж чоловіки.

Церква — хранителька моральних цінностей. Церква передає ці моральні цінності, нібито якийсь генетичний код, з покоління в покоління, формуючи тим самим матрицю народного життя. Дійсно, як людина XXI століття відрізняється від людини двадцятого, дев’ятнадцятого або вісімнадцятого століття ! Але якщо подивитися на систему цінностей, які Церква проповідує, які Церква пропонує сучасному суспільству, — то це ж ті самі фундаментальні цінності, які були не тільки в XIX, а й у II столітті! Церква є реально діючим механізмом передачі фундаментальних моральних та духовних цінностей із покоління в покоління. У цьому сенсі Церква — консервативне начало, тому що консервація є збереження: щоб цінності передати, їх треба зберегти.

Але, з іншого боку, Церква завжди покликана до творчості, тому що кожне наступне покоління людей не буде сприймати ці цінності, якщо вони не будуть для них переконливими. Переконливість церковної проповіді завжди передбачає новаторство, відкритість, динамізм; а якщо цього немає, то відбувається збій у механізмі передачі цінностей, або цінності ці починають ототожнюватися у свідомості людей з певною субкультурою, з фольклором — як це було у нас донедавна, та й донині залишається. Візьміть наше телебачення — коли найчастіше говорять про Церкву? На Масляну, на Великдень, коли фарбують яйця, коли освячують паски, — підхоплюючи тим самим поширений стереотип, що Церква — це частина фольклору, частина культурної традиції. Можливо, так відбувається тому, що протягом радянських часів, та й у пострадянський період ми були не в змозі представити цінності християнського Передання на належному інтелектуальному рівні, з тим щоб вони засвоювалися сучасними людьми. Звідси й ототожнення в деякій мірі моральних, християнських цінностей з певною субкультурою і з фольклором.

Хто є хранителем сімейного вогнища? Жінка! Бог так захотів, і для мене як для віруючої людини не потрібно більше ніяких аргументів. Бог побажав, щоб жінка була берегинею сімейного вогнища. А що таке сім’я? Це місце, де людина формується як особистість, де здійснюється передача цінностей із покоління в покоління. Ми нерідко говоримо своїм дітям, особливо часто це говорять мами: «Так чинити негарно». Але ж жодна мати практично ніколи не пояснює, чому саме негарно.
Вона лише декларує найбільшої важливості ідею, що передане нею вона передає не від самої себе, — вона сприйняла ці цінності від своїх батьків, і єдиний аргумент, чому не можна так робити, — «це погано!» У цьому сенсі жінка є значною мірою відповідальною за передачу моральних цінностей із покоління в покоління. Вона робить у сім’ї те, що робить Церква в народі. Адже Церкву називають Матір’ю не тому, що слово «церква» жіночого роду, а тому, що Церква, подібно до матері, зберігає і передає з покоління в покоління моральні цінності й виховує в цих моральних цінностях кожне наступне покоління людей.

З одного боку, жінка — консервативне начало: вона зберігає цінності, сім’ю, порядок. З іншого боку, жінка здатна до динамічного життя в сучасному суспільстві. Мені багато разів доводилося говорити, що чоловік виявився більш крихкою істотою, ніж жінка. Не витримують чоловіки стресів сучасної цивілізації, і, як результат, алкоголізм, насамперед у чоловічому середовищі. Можливо, в Україні це не так очевидно, а от у російському Нечорнозем’ї це дуже помітно. Коли я був правлячим архієреєм Смоленським, я часто їздив по селах. Приїздиш, служиш Літургію — у храмі переважно жінки. Потім збираються селяни, самодіяльність — хто співає? Жінки. Хто грає? Жінки. Хто декламує? Жінки. Хто в клубі? Жінки. Хто у фельдшерському пункті? Жінки. А де мужики? А їх немає, десь по кутках ховаються, або прийдуть у нетверезому вигляді подивитися, як їхні дружини виступають.

Жінка виявилася сильнішою — насамперед сильнішою в плані здатності протистояти стресам. А чому? А тому, що у жінки більш високий поріг самозбереження. Відповідальність за сім’ю, за передачу цінностей — все це залишається на підсвідомому рівні, часто абсолютно неартикульовано, несвідомо; сама природа саме так діє в жінці. І те, що у нас у Церкві більше жінок, цілком зрозуміло, і можна пояснити, на мій погляд, цією схожістю служіння Церкви і жінки. Господу було угодно, щоб апостолами були чоловіки, щоб апостольське служіння в Церкві здійснювали чоловіки — на щастя, в Православ’ї не виникає жодних спроб з боку жінок переглянути цю норму апостольського передання. Ієрархічне служіння в Церкві здійснюють чоловіки. Але мені здається, що якби не було в нашій Церкві служіння жінок, насамперед у важкі роки атеїзму, мало що залишилося б сьогодні від Церкви. Не будь тоді наших бабусь і наших матерів, які часом таємно від своїх партійних мужів і дітей хрестили онуків, синів, дочок, — що було б сьогодні з нашим народом? Служіння жінки у Церкві виявилося критично важливим саме в роки гонінь. Якщо чоловіки боялися приходити до храму, побоюючись втратити посаду, нашкодити кар’єрі, то жінки були більш самовідданими, особливо літні жінки, яких не можна було налякати ні загрозою втратити пенсію, ні навіть загрозою виключення з черги на квартиру. Вони ходили до храму, вони хрестили і виховували у вірі своїх онуків, і таким чином зберегли не тільки моральне передання і систему цінностей, але багато в чому зберегли релігійність нашого народу.

Так і в нинішній час дуже важливо, щоб повною мірою розкривався потенціал жінок-християнок — звичайно, насамперед у сім’ї. Але ж не всі сімейні. Я вже недавно говорив, що якщо у людини немає сім’ї, немає дітей, то це не означає, що він стає людиною другого сорту. В очах Божих немає людей другого сорту, і, можливо, Господь ніби підштовхує самотню людину до того, щоб вона віддала всю силу своєї природи тому служінню, в якому вона могла б себе проявити. Для багатьох місцем такого служіння стає Церква, і наші жіночі монастирі, наші громади милосердя — яскравий тому приклад. Нещодавно ми проводили в Москві з’їзд єпархіальних соціальних працівників та керівників сестринств милосердя. Сотні людей зібралися — треба було бачити цих людей, їх ентузіазм, їх готовність працювати, їх дивовижну винахідливість. Ознайомившись лише з переліком проектів, що здійснюються в рамках цього служіння, я був вражений його розмаїттям, його ефективністю.

Сьогодні перед Церквою стоїть дуже багато завдань, зокрема з організації жіночого вкладу в життя Церкви. На рівні монастирів, сестринств, парафій роботу організовано досить добре, але у нас немає організації, яка об’єднувала б жінок у межах всієї Церкви. Але ж так важливо час від часу зустрітися, поговорити, обмінятися досвідом; важливо виступити на захист Церкви, на захист моральних цінностей. Коли ми, священики, виступаємо на захист моральних цінностей, виступаємо проти абортів, виступаємо за підтримку незабезпечених молодих матерів, ми нерідко чуємо відкритий або неявний докір: «Вам-то що? Ви свої класові інтереси відстоюєте! » Але коли на захист тих же принципів встають миряни, особливо жінки, у яких особливе право голосно говорити на ці теми, — вони можуть бути скоріше почуті суспільством.

Думаю, процес формування православної жіночої організації, в якій я був дуже зацікавлений та ідею якої я всіляко підтримував, сьогодні повинен перейти на новий етап — етап створення організацій у різних країнах на просторах СНД і Балтії, єпархіальних організацій. Організація жінок може бути дуже ефективною і корисною — як у відстоюванні інтересів Церкви, так і в реалізації тих проектів, які сьогодні Церква вважає першочерговими.

Ми проходимо через найтяжчі цивілізаційні випробування. Ми — це всі мешканці планети, у тому числі православні люди в Україні, Росії, Білорусі, інших країнах. Мова йде про найглибшу кризу сім’ї. Розкріпачення людського інстинкту, яке відбувається навмисне або випадково, але за намовою диявола, і яке в 60-і роки стало іменуватися сексуальною революцією, призвело до жахливих наслідків — руйнування сім’ї, виникнення крайніх форм фемінізму, агресивної пропаганди гомосексуалізму. Сексуальна революція справила настільки негативний вплив у сфері особистої та сімейної моральності, що важко уявити, чим справа може закінчитися, якщо не організувати спільний фронт опору цьому злу.

Як я вже сказав, у природу людей, особливо в природу жінок, вкладено інстинкт самозбереження — збереження особистості, збереження сім’ї. Сьогодні все це повинно діяти. Церква відкриває простір для організованої діяльності жінок різних спеціальностей, різного соціального стану. Дай Боже, щоб Церква забезпечувала місце зустрічі тих, хто небайдужий до долі свого народу й до долі Церкви, і отримувала дуже важливий імпульс у відповідь, який робив би її життя багатшим, красивішим, а її служіння — більш ефективним.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector