1 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Як поводитися після Причастя?

Содержание

Як поводитися після причастя? Як правильно причащатися?

Причастя — церковне таїнство, коли можна позбутися гріхів і наблизитися до Бога, приєднати свою душу до життя вічного. Причащений отримує частку Бога, яку треба зберегти в собі. Для цього треба знати, як поводитися після причастя.

Зміст матеріалу

  • Коли з ‘явився ритуал?
  • Значення Таїнства
  • Хто допускається до причастя?
  • Вперше в Церкві
  • Перед причастям
  • Як правильно причащатися?
  • Ритуал причастя
  • Як поводитися після причастя?
  • Від чого треба утриматися?
  • Молитви після
  • Ув ‘язнення

Коли з ‘явився ритуал?

В історії мало відомостей про те, яким чином все відбувалося в ті далекі часи. Але відомо, що ритуал причастя був затверджений саме Ісусом Христом під час святкування єврейського свята — Великодня, перед швидким Його розп ‘яттям.

На Таємній вечорі Ісус пояснив своїм учням новий зміст традиційних, усім звичних, страв. Взявши приготований для святкування хліб, Він благословив його і назвав Тілом Своїм, запропонував їм покуштувати вина, назвавши її Своєю кров ‘ю.

Тут висловлено бажання Христа до регулярного проведення Таїнства Причастя.

Значення Таїнства

Причастя в християнстві являє собою Таїнство освячення прісного хліба і вина для застосування їх при проведенні церковної служби. У храмах воно займає основну частину богослужіння. Таїнство дає можливість наблизитися до Бога, приєднатися до Нього.

Не можна розуміти слова Христа про кров і плоть, які споживаються в їжу, в прямому сенсі цих слів — поїдати. Адже говорив Він це будучи живим. Розуміти треба так: Ісус Христос поєднався з продуктами, ставши з ними єдиним цілим, і з ‘їдати їх треба усвідомлено, розуміючи, що це частинка Бога, яка буде в нас, при цьому душі наші немов приєднуються до життя вічного в Царстві Небесному.

При причасті створюються умови для єднання природи Творця з Його творінням. Ця єдність була до замаху забороненого плоду. Євхаристія — спроба знову опинитися в колись втраченому раю. Бажано кожному християнину частіше причащатися, щоб приєднатися до Божества, прийняти життя вічне і врятуватися — це є найвища мета таїнства.

Хто допускається до причастя?

Християнські заповіді є подарунком церкви всім людям, а не тяжкою ношею. Завдяки цьому вони стають смиренними і терпеливими. У Церкві роздавати цей дар Божественній Літургії всім християнам, хто хотів би наблизитися до цієї благодаті, що володіє сильною дією на душу і тіло, покликані священики.

Але є випадки, коли священнослужитель може, а іноді зобов ‘язаний, накласти єпітімію, а в особливих умовах і відлучити від причащення на тривалий час, що робиться заради духовного відродження людини.

Головною причиною для відлучення є тяжкий гріх (блуд, вбивства, злодійство, чаклунство, зречення Христа, явна єресь). Раніше люди жили в громадах і відлучення за особливо тяжкі гріхи могло тривати до двадцяти років. Але люди, які грішили, разом з усіма приходили до церкви і молилися всі ці роки про прощення.

У сучасному світі, коли всі спілкуються, це означатиме зовсім залишити людину без Бога. Зараз розкаяну людину можуть відлучити від причастя на кілька місяців, вмінивши їй читання молитов. Робиться це для того, щоб диявол не зміг відвести розкаяного від віри. Адже священик не карає, а допомагає підготуватися до прийняття таємного обряду. Докладаючи неймовірних зусиль для змін у кращий бік, людина отримує гідне причащення.

Позбавляються причастя парафіяни, моральний стан яких просто несумісний з цим ритуалом, — це люди в цивільному шлюбі, що вважається блудом, а також затаїли образу, які не хочуть пробачити розкаяну людину.

Можуть не допустити людини, яка не була присутня на вечірній службі, оскільки богослужбовий день починається ввечері, або тих, хто погано підготувався до причастя, або ще з яких причин.

Самостійно приймати рішення тут не можна, треба сповідатися. Адже тільки за покаянням священик може зрозуміти тяжкість гріхів, моральний стан людини, її життєві ситуації. І тільки батюшка, на свій розсуд, може допустити до сповіді або заборонити на якийсь час, або накласти єпітімію на деякий термін. І рішення буде різним у кожному конкретному випадку.

Вперше в Церкві

До людини, яка вперше прийшла в храм, ставлення менш суворе, ніж до церковного. Довгий час проживши з гріхами, без Бога, під старість років можна покаятися, захотіти поліпшити себе, змінити життя, покаятися. Така людина приходить за спасінням до Бога, і заборонивши причастя на тривалий термін, можна втратити її зовсім. Адже він просто не доживе до кінця заборони, або, вважаючи себе відкинутим Церквою, буде жити колишнім життям, забувши про Бога.

Сповідь і причастя вперше часто дозволяються священиком навіть без відповідної підготовки. Все залежить від тяжкості гріхів цієї людини. Молитви людина шанує потім, отримавши всі настанови і роз ‘яснення про те, як поводитися після причастя. Тут всю відповідальність за цю людину священик бере на себе.

Перед причастям

Причастя відбувається тільки після сповіді. Сповідь, або покаяння, — це церковне таїнство, коли людина усвідомлено розкриває всі гріхи перед Богом, маючи намір розлучитися з ними назавжди, і свідком тут є священик, який молиться про помилування сповідуваного.

Глибоко усвідомивши свою гріховну поведінку, повністю розкаявшись, треба відразу приступати до змін, дотримуючись правил поведінки після сповіді і причастя. Тільки так можна отримати Божу милість.

Як правильно причащатися?

Право на причастя до Церкви має охрещений священиком православний християнин, який обов ‘язково приймає Святе Письмо.

Для правильного причастя людина повинна заздалегідь добре підготуватися. Він зобов ‘язаний кілька днів постити, читати молитви до Святого Причастя і сповідатися.

Поститися — значить не приймати в їжу м ‘ясо тварин, молочні продукти, яйця, а іноді і рибу. Треба відмовитися від усіх видів розваг, також і від подружньої близькості, утримуватися від злості, лайки. Присвятити свій час вивченню церковної літератури, Євангелія, ходінню до Церкви та домашньому читанню молитов.

Обов ‘язковим вважається читання молитов вранці і ввечері, включаючи спеціальні тексти перед проведенням причастя. Прочитати канони можна за кілька днів, а Послідовність читається перед причастям.

Без покаяння причастя неприпустимо. Гріхом є все, що спрямоване проти Божих рішень. Господь дав заповіді з виразом волі Його. Готуючись до сповіді, бажано згадати притчу про Страшний Суд і Нагірну Проповідь Ісуса. Треба згадати всі важкі і дрібні гріхи, не відпущені раніше, а тим, хто йде вперше — починаючи з семи років. Просячи вибачення собі, самим пробачити всіх, хто вас образив.

Церква рекомендує мирянам сповідатися щомісяця. Це дозволяє усвідомлено ставитися до навколишнього світу, перебувати в християнській вірі.

Ритуал причастя

Причащатися треба в два дні: увечері — сповідь, а вранці — причастя, але можна і в один день. На Літургію не можна запізнюватися, а коли йдете до Чаші, перехрестити на грудях руки, щоб права була зверху. Після прийняття дарів видається антидор (шматочки агнічної просфори), які потрібно з ‘їсти, випити запропоновану в храмі запивку. Після цього рекомендується з ‘їсти ще й просфору.

Як поводитися після причастя?

Будучи причетним, людина отримала Божий дар, утримати який у собі дуже складно. Зневажливе ставлення до нього може обернутися неприємностями. Треба просити Бога допомогти втримати в собі цей дар якомога довше, не повернутися до колишніх гріхів.

У цей день треба особливо стежити за своїми словами і думками, берегти своє серце від усілякого зла. Дякувати Богові за допущення до причастя. Ми не завжди задоволені всім у житті. Але ж Всевишній завжди робить те, що найкраще для нас, тому треба частіше дякувати йому за все, що маємо в цьому житті.

Весь день треба підтримувати в собі почуття любові, умиротворення, спокою. Краще відмовитися від тих справ, які порушують ваш мирний душевний стан. Якщо можливо, треба, усамітнившись, зайнятися чимось корисним для душі, адже диявол саме в цей день докладає більше зусиль до введення людини в спокусу. Бажано кілька разів на день читати молитви після причастя. Вони не тривалі і не займуть багато часу, але збільшують почуття вдячності Богові, сприяють бажанню долучитися знову.

Бувають випадки, коли дитина після прийняття святого таїнства зригує, тоді треба серветкою прибрати все і потім спалити і закопати в землю. Те саме треба зробити і з одягом, на який потрапили краплі Крові Господньої, щоб ніхто не зміг осквернити їх. Можна це зробити, принісши речі до Церкви, і там їх спалять. Це привід для покаяння.

Існує безліч забобонів з приводу правильності своєї поведінки в день причастя. Справа в тому, що видано чимало літератури про те, як підготуватися, а ось що робити після причастя, — практично немає.

Дехто вважає неприпустимими поцілунки, навіть дітей та ікон, у страху втратити благодать. Цього немає в церковних книгах. У день причастя можна цілувати і ікони, і руку священика, і дітей, і батьків.

Земні поклони краще залишити до вечора, але якщо на церковній службі треба ставати на коліна, причетний теж має право і навіть повинен робити це. Святе Письмо не має обмежень на домашні справи. Важливо зберігати в собі радість і вдячність Всевишньому.

Треба постаратися до обіду відсторонитися від справ і присвятити цей час своєму душевному стану, але якщо причащалися в робочий день, то повинні працювати.

Багато забобонів пов ‘язано з їжею. Що є, як і взагалі чи можна їсти після причастя? Існує повір ‘я, що не можна їсти рибу, оскільки доведеться виймати кістки з рота, не можна гризти насіння, щоб не плюватися. Це стосується плодів і ягод з кісточками. Просто люди бояться з лушпинням виплюнути і частинку Тіла Господнього.

Все це не має ніякого сенсу. Частинки Святих Таємниць не можна виплюнути, розгубити. Адже, причастившись, ви з ‘їли антипод, випили запивку і ще з’ їли просфору, в роті немає вже часточок Тіла і Крові Христової. Якщо людина дуже вже побоюється, то може утриматися від їжі з кісточками.

Дехто вважає неможливим після прийняття Святих Таємниць вживати м «ясо. Перед причастям Церкви призначений пост для того, щоб ми через утримання змогли налаштуватися на благоговійне прийняття найбільшої святині. Якщо немає посту, то після причастя можна їсти всю їжу, дану Богом. У церковних правилах є обмеження тільки на кількість їжі і вина, щоб не знудило в цей день. Треба бути помірним у їжі і вині.

Від чого треба утриматися?

Що не можна робити після причастя, щоб не нашкодити своїй душі, не накликати на себе біди? Православна церква радить зберігати чистоту тілесну і зайняти думки молитвами.

Прийшовши з церкви, не варто спати, адже нам треба зберегти отриману благодать. Треба пильнувати, читати Священні книги, зайняти свої думки думками про Бога, адже це найбільш благодатний час для сприйняття нашим розумом таємниць Господніх. Так почуття душевного свята залишиться в нас на більший термін.

Не можна в цей день влаштовувати галасливих розваг, вступати в інтимні подружні стосунки. Треба утриматися від гніву, злості, сварок, а час і сили спрямувати на вивчення Євангелія.

Молитви після

Увечері читаються Подячні молитви після причастя. Встановлена важлива послідовність при читанні цих п ‘яти молитов, це дає можливість вірно звільнитися від гріховності, допоможе в наступних проханнях, вірно подякувати святим.

На початку йде прохання до Всевишнього, яке дозволяє повністю зцілитися і захистить від недоброзичливців. Можна читати молитву після причастя і російською мовою.

Наступною читати треба молитву Святому Василю. Вона дякує Богові за все це. Третьою читається молитва Симеону Метафрасту. Він звертається до Всевишнього з проханням захистити православних від гріха і захистити від поганого.

Наступною молитвою йде прохання з глибоким змістом. У ній просять Бога бути милостивим до нас на Страшному Суді і дарувати душам нашим вічне життя.

Заключна молитва присвячена Пресвятої Богородиці. Діва Марія вважається символом праведності і основною нашою заступницею. Тільки вона може зробити неможливе, запитавши сина свого пробачити грішних.

Ув ‘язнення

Для всіх віруючих вчинення таїнства Святого Причастя є особливою радістю душі, не схожою на радість повсякденного життя. Щоб бути в світі з собою і оточенням, треба завжди зберігати себе від всього засуджуючого, частіше причащатися і сповідуватися і пам ‘ятати, як поводитися після причастя.

Как готовиться ко Святому Причащению

Под­го­товка к При­ча­стию — духов­ное дела­ние (духов­ные упраж­не­ния), пред­при­ни­ма­е­мое хри­сти­а­ни­ном (под руко­вод­ством свя­щен­ника, духов­ника), направ­лен­ное на дости­же­ние им осо­бого духовно-нрав­ствен­ного состо­я­ния ради «достой­ного» уча­стия в Таин­стве Евха­ри­стии.

К Таин­ству Свя­того При­ча­ще­ния необ­хо­димо себя под­го­то­вить молит­вою, и пока­я­нием. Кроме того, очень важно пом­нить, что под­го­тов­кой к При­ча­ще­нию должно явиться не только испол­не­ние опре­де­лён­ных пред­пи­са­ний, но вся наша жизнь, постро­ен­ная на еван­гель­ских прин­ци­пах. Необ­хо­димо не просто соблю­сти дис­ци­пли­нар­ные пред­пи­са­ния, но воз­жаж­дать Христа, всеми силами души желать соеди­не­ния с Ним.

Читать еще:  Молитвы о здравии будут приходить на мобильник

Молитва домаш­няя и цер­ков­ная

Суще­ствует молитва домаш­няя и цер­ков­ная. Жела­ю­щий при­ча­ститься Святых Хри­сто­вых Тайн должен молит­венно под­го­то­вить себя к этому: больше и усерд­нее молиться дома, посе­щать цер­ков­ные бого­слу­же­ния.

Нака­нуне при­ча­стия при­нято посе­щать вечер­нее хра­мо­вое бого­слу­же­ние.

Для молит­вен­ной под­го­товки ко Свя­тому При­ча­ще­нию нака­нуне при­ча­стия нужно про­чи­тать:

  • После­до­ва­ние ко Свя­тому При­ча­ще­нию. Оно нахо­дится в Пра­во­слав­ном молит­во­слове.

Суще­ствует, кроме того, бла­го­че­сти­вая тра­ди­ция (но не обя­зан­ность) чтения трёх кано­нов и ака­фи­ста перед при­ня­тием Святых Хри­сто­вых Таин:

(На Свет­лой сед­мице вместо этих кано­нов обычно бла­го­слов­ля­ется читать Пас­халь­ный канон).

Если чело­век хочет читать каноны и ака­фи­сты и у него есть для этого время, то ничего, кроме пользы, такое чтение при­не­сти не может.

Перед При­ча­стием поло­жен литур­ги­че­ский пост. Для ново­на­чаль­ных, отпав­ших и не соблю­дав­ших уста­нов­лен­ные Цер­ко­вью мно­го­днев­ные и одно­днев­ные посты, свя­щен­ни­ком может быть уста­нов­лен допол­ни­тель­ный 3–7 днев­ный пост перед При­ча­стием.

Пост, кроме огра­ни­че­ний в пище, также состоит в том, чтобы есть и пить меньше обык­но­вен­ного, а также воз­дер­жаться от посе­ще­ния театра, про­смотра раз­вле­ка­тель­ных филь­мов и пере­дач, про­слу­ши­ва­ния свет­ской музыки. Нужно соблю­дать телес­ную и душев­ную чистоту. Супру­гам должно в день до при­ча­стия воз­дер­жи­ваться от телес­ного обще­ния.

Нака­нуне при­ча­стия с 12 часов ночи начи­на­ется стро­гий пост – полное воз­дер­жа­ние от питья и еды (утром, отправ­ля­ясь в храм на при­ча­стие, не раз­ре­ша­ется что-либо есть, пить; стра­да­ю­щие таба­ко­за­ви­си­мо­стью также должны воз­дер­жаться от своей стра­сти). Жиз­ненно важные лекар­ства едой не явля­ются, их можно при­ни­мать и после полу­ночи.

Настро­е­ние и пове­де­ние

Гото­вя­щийся ко Свя­тому При­ча­ще­нию должен при­ми­риться со всеми и беречь себя от чув­ства злобы и раз­дра­же­ния, удер­жи­ваться от осуж­де­ния и всяких непо­треб­ных мыслей, раз­го­во­ров, про­водя время, насколько это воз­можно, в уеди­не­нии, в чтении Слова Божия (Еван­ге­лия) и книг духов­ного содер­жа­ния.

Испо­ведь

Перед Таин­ством Свя­того При­ча­ще­ния при­нято очи­стить свою душу в Таин­стве Пока­я­ния, искренне испо­ве­дав свои грехи Богу при сви­де­тель­стве свя­щен­ника или епи­скопа.

Перед испо­ве­дью сле­дует при­ми­риться как с обид­чи­ками, так и с оби­жен­ными, сми­ренно испро­сив у всех про­ще­ния. Задача под­го­товки к испо­веди – найти кон­крет­ные каче­ства своей души, свойств харак­тера, поступки, собы­тия или состо­я­ния, нару­ша­ю­щие Запо­веди Божии, пре­пят­ству­ю­щие бого­об­ще­нию. Во время испо­веди сле­дует открыть всё, что тяго­тит душу, ни в чем себя не оправ­ды­вая и не пере­ла­гая вины на других.

Жела­тельно испо­ве­даться нака­нуне при­ча­стия вече­ром, чтобы утром участ­во­вать в литур­гии. (Важно! На первую в жизни испо­ведь или после дол­гого пере­рыва лучше прийти не в вос­крес­ный день, когда храмы полны при­хо­жан. У свя­щен­ника просто не будет вре­мени подробно вас испо­ве­до­вать. Также жела­тельно пре­ду­пре­дить свя­щен­ника, что вы нико­гда ранее не испо­ве­до­вали грехи.) В край­нем случае, можно испо­ве­даться и утром, до начала литур­гии. После окон­ча­ния литур­гии, перед при­ча­стием в неко­то­рых храмах испо­ве­дуют малень­ких детей и боля­щих. При­хо­дить на испо­ведь, когда литур­гия уже нача­лась — край­нее небре­же­ние к Таин­ству.

Дети до 7 лет могут при­ча­щаться без испо­веди (далее они могут испо­ве­до­ваться не перед каждым при­ча­стием, но полу­чив на него бла­го­сло­ве­ние).

Перед Св. При­ча­ще­нием и во время Св. При­ча­ще­ния

Святые Дары выно­сятся из алтаря при воз­гласе «Со стра­хом Божиим и верою при­сту­пите». При этом при­нято про­пу­стить вперёд детей, пожи­лых и немощ­ных при­хо­жан. Под­ходя к Чаше, нужно забла­го­вре­менно сло­жить кре­сто­об­разно руки на груди (правая поверх левой). Перед Св. Чашей не нужно кре­ститься, дабы неча­янно не толк­нуть её. Подойдя к Чаше нужно внятно про­из­не­сти своё полное хри­сти­ан­ское имя, широко открыть уста (рот) и бла­го­го­вейно, с полным созна­нием свя­то­сти вели­кого Таин­ства, при­нять Тело и Кровь Хри­стову и тотчас же про­гло­тить. Приняв Св. Тайны, не кре­стясь поце­ло­вать край Чаши и тотчас же отойти к сто­лику, чтобы вку­сить частицу просфоры и запить теп­ло­той.

После Св. При­ча­ще­ния

До цело­ва­ния напре­столь­ного креста в руках свя­щен­ника из церкви ухо­дить не при­нято. Также сле­дует выслу­шать бла­го­дар­ствен­ные молитвы (или про­честь их, придя домой).

В день Св. При­ча­ще­ния – вести себя бла­го­го­вейно и бла­го­чинно, дабы «честно соблю­сти в себе Христа при­ня­того».

С кано­ни­че­ской точки зрения прак­тика под­го­товки ко При­ча­ще­нию регу­ли­ру­ется сле­ду­ю­щими пра­ви­лами: Кар­фа­ген­ского Собора 47 (58)-е и Трулль­ского Собора 29‑е; свт. Ники­фора Испо­вед­ника 9‑е; Тимо­фея Алек­сан­дрий­ского 5‑е и I Все­лен­ского Собора 13‑е.

Согласно пра­ви­лам Кар­фа­ген­ского и Трулль­ского собо­ров при­ча­щаться можно только нато­щак (для боля­щих на прак­тике дела­ются послаб­ле­ния), 9‑е пра­вило свя­ти­теля Ники­фора Испо­вед­ника гово­рит о воз­мож­но­сти при­ча­ще­ния уми­ра­ю­щего даже после вку­ше­ния им пищи. Пра­вило Тимо­фея Алек­сан­дрий­ского опре­де­ляет необ­хо­ди­мость супру­же­ского воз­дер­жа­ния нака­нуне при­ча­ще­ния (подроб­нее).

Подячні молитви після сповіді та Причастя

Слава Тобі, Боже. Слава Тобі, Боже. Слава Тобі, Боже!

Подячна молитва 1

Дякую Тобі, Господи Боже мій, що Ти не відкинув мене грішного, а сподобив стати учасником святощів Твоїх. Дякую Тобі, що сподобив Ти мене недостойного причаститися Пречистих Твоїх і Небесних Дарів. Але, Владико Чоловіколюбче, що задля нас помер, і воскрес, і дарував Страшні оці й Животворчі Тайни на добро й освячення душ і тіл наших, дай, щоб вони і мені стали на зцілення душі й тіла, на відігнання всякого супротивника, на просвітлення очей серця мого, на спокій душевних сил моїх, на віру неосудну, на любов нелицемірну, на повноту мудрости, на додержання заповідей Твоїх, на примноження божественної Твоєї благодати і Царства Твого осягнення; щоб цим усім у святині Твоїй збережений, завжди пам’ятав я благодать Твою і вже не для себе жив, а для Тебе, нашого Владики і Доброчинця. І так, покинувши це життя в надії на життя вічне, вічний осягнув спокій, де не перестає голос тих, що святкують, і насолода безмежна тих, що бачать лиця Твого красу несказанну. Ти бо єси правдиве бажання і радість невимовна тих, що люблять Тебе, Христе Боже наш, і Тебе величає все творіння повіки. Амінь.

Молитва 2, свт. Василія Великого

Владико Христе Боже, Царю віків і Сотворителю всього, дякую Тобі за все добре, що подав мені, і за причастя Пречистих і Животворчих Твоїх Таїн. Благаю Тебе, Добрий і Чоловіколюбний, охорони мене покровом Твоїм і в захисті крил Твоїх і дай мені аж до останнього мого зітхання з чистим сумлінням причащатися святощів Твоїх на відпущення гріхів і на життя вічне. Ти бо єси Хліб Життя, Джерело святині, Податель добра, і Тобі славу віддаємо, з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Молитва 3, прп. Симеона Метафраста

Ти, що дав мені Тіло Своє добровільно на поживу, Ти вогонь, що палиш недостойних, не спали мене, Творче мій. Але пройми все єство моє, усі члени, серце. Спали терня провин моїх, душу очисти, думки освяти, увесь склад тілесний зміцни, п’ять органів чуття просвіти. Всього мене припни до страху Твого. Завжди покривай, бережи й охорони мене від усякого діла та слова душетлінного. Очисти, обмий і прикраси мене, оздоб, врозуми і просвіти мене. Учини мене оселею Твого Духа єдиного, а вже не оселею гріха, щоб по причасті від мене, як від дому Твого і як від вогню, втікали злочинець усякий і всяка недоля. На заступників перед Тобою кличу всіх святих, чини безтілесних, Предтечу Твого, апостолів премудрих, а з ними і Матір Твою пренепорочную, чистую. Молитви їх прийми, Христе мій Милосердний, і сином світла слугу Твого вчини. Ти бо, Благий, єдиний єси і освячення душ наших, і світлість, і Тобі, Богові і Владиці, належно славу всі віддаємо повсякдень. Амінь.

Молитва 4

Тіло Твоє Святеє, Господи Ісусе Христе, Боже наш, нехай буде мені на життя вічне і Кров Твоя Дорогоцінна на відпущення гріхів. Нехай же буде мені причастя це на радість, здоров’я і втіху; а на страшному і другому пришесті Твоєму сподоби мене грішного стати праворуч слави Твоєї, молитвами пречистої Твоєї Матері і всіх святих. Амінь.

Молитва 5, до пресвятої Богородиці

Пресвятая Владичице Богородице, світло затемненої душі моєї, надіє, покрове, пристановище, утіхо, радосте моя, дякую Тобі, що сподобила мене недостойного бути причасником Пречистого Тіла і Дорогоцінної Крови Сина Твого. Ти, що породила Світ істинний, просвіти мої мисленні очі серця. Ти, що породила Джерело безсмертя, оживи мене, через гріх на смерть засудженого. Ти, Милостивого Бога милосердная Мати, помилуй мене і дай мені жаль і каяття в серці моєму, і покору в думках моїх, і визволення з неволі помислів моїх; і сподоби мене до останнього зітхання неосудно приймати Пречистих Таїн освячення на зцілення душі й тіла. I дай мені сльози покаяння і визнання, щоб величати й славити Тебе всі дні життя мого. Бо Ти благословенна і препрославлена єси навіки. Амінь.

Нині відпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як і сказав Ти, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що приготував Ти всім людям, світло на просвіту народів і славу людей Твоїх Ізраїля.

Трисвяте: Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (тричі).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Господи, помилуй (тричі).

Пресвятая Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імени Твого ради.
Господи, помилуй (тричі).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Тропар свт. Іоану Золотоустому, гл. 8:

Благодать уст твоїх, засяявши, як світло вогню, освітила увесь світ, не скарби сріблолюбства світові здобула, а показала нам висоту смиренномудрости; отче Іоане Золотоустий, що навчаєш словами своїми, моли Слово, Христа Бога, спасти душі наші.

Кондак, гл. 6:

Слава… Іоане Золотоустий, всеблаженний, преподобний! Ти Божу благодать з небес прийняв єси і своїми устами навчаєш усіх поклонятися Єдиному в Тройці Богові. Достойно величаємо тебе, ти бо єси наставник, що Божественне являє.

• Якщо була Літургія Василія Великого, читають цей тропар, гл. 1, і кондак, гл. 4:
Пролунала твоя проповідь по всій землі, що прийняла слово твоє, яким достойно навчав ти, природу єства з’ясував ти; людські звичаї впорядкував ти, царське священство, преподобний отче Василію, моли Христа Бога за спасіння душ наших.
Слава… Явився єси основою Церкви непохитною, подаючи всім людям скарб невідійманий, правилами твоїми запечатавши, від неба явлений Василію преподобний.

• Якщо була Літургія Передосвячених Дарів, читають тропар, гл. 4, і кондак, гл. 3 свт. Григорію Двоєслову:
Ти від Бога з небес Божественну благодать прийняв, славний Григорію, і, зміцнений Його силою, зволив іти євангельським шляхом, тому й отримав ти від Христа подяку за труди, всеблаженний; моли Його, щоб спаслися душі наші.
Слава… Провідником, подібним до Начальника пастирів Христа, виявився ти, отче Григорію, череду ченців спрямовуючи до небесного пристановища, тому й навчив ти Христову отару Його заповідей; тепер же радієш із ними і звеселяєшся в небесних оселях.

Закінчення молитов після Причастя

I нині… Заступнице християн усердная, Молитвенице до Творця надійная, не погордуй молитвами грішників, але поспішися, як благая, на поміч нам, що з вірою взиваємо до Тебе: поспішися на молитву і скоро прийди на благання, бо Ти заступаєшся завжди за тих, що почитають Тебе, Богородице.
Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю, Тебе величаємо.
Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Молитва, яку читає священик перед Причастям

Вірую, Господи, і визнаю, що Ти — воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, між якими я перший (перша). Ще вірую, що саме це є Пречисте Тіло Твоє і саме це є Чесна Кров Твоя. Молюся отже Тобі: помилуй мене і прости провини мої вільні й невільні, чи то у слові, чи в ділі, свідомі й несвідомі; і сподоби мене неосудно запричаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь. Вечері Твоєї тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм.

Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі й тіла.
Цю молитву християнам бажано знати напам’ять.

Статті

Є немало книг і посібників, присвячених приготуванню до Божественного Причастя. Мета цих книг – дати людині знання, необхідні для свідомого, благоговійного і неганебного підходу до Чаші з Їжею Безсмертя. Ці книги не одноманітні. У них є різночитання, пов’язані в основному з різною строгістю приготування і різними підходами до частоти причащання. Але все одно така література є, і вона чисельна.

Але чого немає у нас, то це книг, які ведуть з читачем розмову про те, як поводитися після причастя, як зберігати отриманий дар, як користуватися на благо реальністю богоспілкування! Це очевидна прогалина. І немає ніякої зухвалості швидко цю прогалину заповнити. Серйозність завдання вимагає, по-перше, формулювання запитання, а по-друге, спільних зусиль пошуку правильної відповіді.

Досвід, і духовний, і світський, говорить про те, що отримати буває легше, ніж утримати. Якщо мова йде про великий дар, то уміння користуватися ним – найважче, що чекає одержувача. Благословення здатне перетворитися на прокляття у міру невмілого користування або нехтування дарами. Історія Ізраїлю – тому приклад. Безліч чудес, Боже піклування, стосунки народу і Бога, подібні дружнім! Що ж більше? Але зворотною стороною цих стосунків невблаганно виступають покарання і важкі удари, що падають на голови людей, які ведуть себе негідно обрання. Що стосується причащання, то реальність присутності Христа в Євхаристії ще в апостольські часи примушувала говорити про хвороби і смерті негідних причасників. Отже, давно пора вести мову не тільки про приготування до причастя, але й про правильний спосіб життя після отриманого причастя.

Читать еще:  Избраны имамы-мухтасибы Кайбицкого и Верхнеуслонского районов РТ

Ось перша думка, що лежить на поверхні: чи не доречно в день причащання замість вечірніх покаянних молитов прочитати на ніч ще раз молитви подячні після причастя? В них прохання не просто пробачити і помилувати, але «увійти в утробу, укріпити суглоби та кістки, попалити терни усіх гріхів». Ці короткі молитви досить сильні, насичені сенсом, радісні, енергійні. Багаторазове або хоч би повторне їх читання в день причащання збільшує в християнській душі відчуття подяки Богові, народжує пам’ять про Господа, запалює бажання причащатися частіше.

Святитель Іоанн (Максимович) після звершеної Літургії часто залишався у вівтарі надовго. Він читав Євангеліє, «тягнув» чотки, здійснював інші молитви і потім із зусиллям йшов на щоденні праці, оскільки не хотів покидати вівтар. Це теж урок. Очевидно, що світська людина завантажена турботами і що напружений темп життя є ворог зосередженості. Але потрібно старатися після причастя не відразу занурюватися в справи, потрібно постаратися пошукати хоч краплю тиші, використовуючи її для читання і роздуму.

Боюся стверджувати, хто саме з Оптинських старців (здається, Варсонофій) радив читати в день причащання Апокаліпсис Іоанна Богослова. Очевидно, малося на увазі, що розум християнина, котрий наповнився благодаттю, в цей час здібніший до сприйняття таємниць Божих, ніж у звичайні дні. Це не стільки конкретна порада, скільки контури загального правила: в день причащання присвячувати можливий час і сили вивченню слова Божого й іншим духовним працям. Ставши домом Божим за допомогою причащання, християнин стає страшний невидимим ворогам добра. Від нього, як від вогню, «біжить усякий лиходій і усяка пристрасть», і тому істотним завданням для ворога є старання розважити християнина, втягнути його у вихор всяких турбот, оточити його «забуттям, легкодухістю і закам’янілим невідчуттям». І у міру нашої неуважності ворогові це успішно вдається. Чи варто дивуватися з розгулу гріха і сум’яття, що царює в головах, якщо ми до ладу не вчимося користуватися непереможною своєю зброєю – істотним з’єднанням з Боголюдиною та Спасителем?

Питання, без сумніву, не розкрите. Воно вимагає церковної уваги, і саме озвучування питання може передувати закликом: «Будьмо уважні!» І уміння прощати образи, і здатність чинити опір дії пристрастей, і мужність посеред незгод, і передчуття вічних благ, і ще багато іншого подається рясно причасникам. Ось що говорив Іоанн Кронштадтський після причащання: «Господь в мені особисто, Бог і людина, іпостасний, істотно, непорушно, очисний, освятительно, переможнотворно, відновлювально, обожительно, чудотворно, що я і відчуваю в собі». Багатство дарів, що відчуває Кронштадтський пастир, є те ж саме багатство дарів, яке подається всім, але, на жаль, без такого глибокого з боку причасників відчуття. У цьому сенсі святі і суди-тимуть світ. Маючи рівно стільки, скільки і ми, вони зуміли життя своє перетворити на яскраве горіння лампади, тоді як ми лише коптимо і в грізну годину Суду ризикуємо опинитися без масла.

Крім того, що вже є у нас, нам, мабуть, зовсім нічого більш не потрібно для чудотворної повноти і повсякденного християнського свідоцтва. Нічого не потрібно понад, але потрібно навчитися користуватися тим, що є. І насамперед потрібно навчитися правильно поводитися у ставленні до пречистих таїнств Тіла і Крові Христових: до благоговійного прийняття їх і до гідного зберігання їх у собі.

Як правильно причащатися?

Таїнство Причастя або Євхаристія – це таїнство Православної Церкви, в якому віруючі під виглядом освяченого хліба та вина приймають найсвятіші Тіло та Кров Спасителя нашого Ісуса Христа, для відпущення гріхів та здобуття вічне життя з Богом. Це Таїнство встановлене Самим Ісусом Христом на таємній вечері ( Мф. 26:26-28 ), та заповідано звершувати в Церкві для духовної та фізичної користі усіх вірних. А приналежність до Церкви Христової визначається фактом усвідомленої участі людини в церковних Таїнствах, серед яких перше та основне – Пресвята Євхаристія або ж Причастя. Причащаючись людина освячує, обожує власну природу, найтіснішим чином з’єднується з Богом, звідси і етимологія слова «Причастя» – тобто, мати частку (з Христом).

Причащатися потрібно якомога частіше. Найкраще про це можна порадитися із духівником або отцем-настоятелем. Звичайно, сповідаємося і причащаємося обов’язково в дні багатоденних постів, зокрема у Великий піст, у день свого Ангела, в день народження, на храмові свята. Подружні парам радять причащатися у річницю свого вінчання. У будь-якому разі, Свята Літургія відправляється щодня впродовж цілого року, за винятком усього кількох днів Страсного тижня. І рекомендований сучасними пастирями термін – хоча б двічі на місяць. Звичайно, Причастя повинне стати глибокою внутрішньою потребою душі, а не однією з формальностей, які ми робимо в храмі. Нагадаємо, що не можна причащатися в православних храмах не православним, не хрещеним, тим, хто не допущений священиком до Причастя, а також усім жінкам, у час місячного очищення.

Євхаристія є серцевиною всього церковного життя людини. Усі богослужіння добового кола готують віруючих до відправи Літургії, а її центром та метою є звершення Євхаристії. Звичайно, велич цього дійства вимагає ретельної підготовки від віруючого. Така підготовка в церковному вжитку має назву говіння. Це слово з’явилося як модифікована, скорочена версія слова благоговіння. Тобто, під говінням розуміємо особливо ретельну працю над власним духовним життям. Ця праця полягає у посиленій молитві, неухильному відвіданні храмових богослужінь, милостині та добрих справах. В наш час обов’язковою умовою до таїнства Причастя є таїнство Покаяння або Сповіді. Сповідаємося напередодні причастя увечері попереднього дня, або вранці того самого дня. В окремих парафіях існує практика по окремого існування цих таїнств. Вважаємо, що вона не є корисною, а може бути виправдана лише в окремих випадках окремих людей, як вийняток.

«Традиційне» говіння в наш час триває близько тижня. В особливих умовах може бути скорочено до трьох днів. У ці дні слід вести себе традиційно до поведінки у дні посту, ретельно, з максимальною увагою та благоговінням прочитувати ранкові та вечірні молитви, а напередодні Сповіді та Причастя потрібно також прочитати і правило до Сповіді та канон до Святого Причастя. Молитов там багато, і молитися без досвіду молитви може бути складно. Тому, можна за кілька днів до події підійти до священика та взяти благословення на скорочення правила по можливості. Хоч не слід і забувати, що краще читати, ніж скорочувати.

Інший аспект – утримання в їжі напередодні причастя, або, як його ще по іншому називають, Євхаристійний піст. Від опівночі, напередодні причастя, категорично забороняється вживати їжу чи пити. Перед сном потрібно ретельно почистити зуби, а вранці з максимальною увагою можна прополоскати рот чистою водою, щоб не напитися. Не можна палити (курити) чи жувати гумку. За порушення Євхаристійного посту духівник може відмовити в причасті, або благословити його на інший день. Вважається, що Причастя без належного приготування не лише не принесе жодної користі, але й навпаки – може бути небезпечним. Порівнюючи Пресвяту Євхаристію з вогнем, святі отці нагадують, що вона може спалити все лихе та недостойне, але очистити все гідне так само, як вогонь очищує золото.

Частина вірних вважає, що до причастя слід приступати лише навколішки. Iншi кажуть, що стоячи. Православна традиція не знає Причастя на колінах. Це запозичення з римсько-католицької практики. До причастя православним та греко-католикам слід підходити з побожністю склавши руки хрестоподібно на грудях. (Зазвичай, ліва рука на правій, щоб не можна було випадково перехреститися, і не штовхнути Святу Чашу в руках священика. Хоча правильно – саме навпаки).

Саме причастя відбувається наступним чином. На літургії, після причастя священнослужителів у вівтарі, (після співу «Отче наш») відкриваються Царські ворота, а священик, якщо є то диякон, виголошує «Зі страхом Божим і вірою приступіть». У цей час причасники, тобто вірні які сповідалися напередодні та готувалися до Святого Причастя, підходять ближче до амвону, слухають та повторюють про себе молитву священика перед причастям «Вірую Господи і визнаю…». Здоровий глузд говорить пропустити поперед себе спочатку жінок з немовлятами, дітей та людей похилого віку. А по цьому, не хрестячись підійти до священика де чітко та зрозуміло промовити своє ім’я. Звісно, якщо ви давно знайомі з панотцем, імені можна не називати – він його пам’ятає без вашого нагадування. Тим не менше, не буде нічого гріховного в тому, якщо ви проявите смирення, та будете вести себе так, як ведуть всі інші причасники в храмі.

Священик набере спеціальною ложечкою частинку Тіла та Крові Христової, годуючи вас. У цей час не потрібно закривати очі, виставляти язика чи хреститися. Дивіться на край ложечки та заберіть губами все, що на ній для вас приготовлено. У деяких храмах є традиція одразу після причастя цілувати руку священику та св.Чашу. При цьому слід звернути увагу на наступне. Цілуючи руку священика ми цілуємо руку Самого Ісуса Христа, котрий подає нам через пресвітерів церковних святі Таїнства. Цілуючи святу Чашу, ми прикладаємось до ребра Христового. Тим не менше, у різних храмах ця традиція виконується по різному. Одні священики дають собі цілувати руку, інші не дають. На інших парафіях після причастя цілувати св.Чашу може бути обов’язково, а в ще інших – не обов’язково. Це зумовлено обережністю: щоб не пролити вміст Чаші на підлогу.

Після того, як ми причастимося, слід взяти трохи порізаної просфори та випити трохи запивки – теплої води змішаної з вином для того, щоб у роті випадково не залишилися частинки Святого Причастя.
У день причастя не можна ставати на коліна, тому молитовне правило – молитви подяки після Сповіді та Причастя, а також вечірні молитви, з уваги на святе Таїнство, що відбулося з нами, того дня читаємо не на колінах, а стоячи просто перед домашньої іконою. Після відпусту літургії, коли священик буде давати цілувати нам хреста, з благоговінням цілуємо всі – і ті хто причащався, і ті хто не причащався.

Ніхто ніколи не може причаститися в один день двічі. Це страшний гріх. Для причастя хворого вдома слід запросити священика, який обов’язково відвідає вашу оселю. Якщо планується причастя немовляти, якому складно перебути всю службу не привертаючи до себе уваги, краще всього приходити з ним або в будні дні, або після «Отче наш». Дітям до 7 років можна причащатися без сповіді, але при цьому слід продумати розпорядок дня так, щоб він теж максимально повно приготувався до Таїнства, в т.ч. і Євхаристійним постом. Люди літнього віку та хворі можуть причащатися перед цим прийнявши ліки.

Гидування причастям багатьох людей однією ложечкою – ознака маловіства. Історія Церкви не знає випадків, коли б люди заразилися хворобою через Причастя. Навпаки! Безліч прикладів того, як священик після всіх миє та споживає Святі Дари упродовж життя, жодного разу при цьому не заражуючись – диво Боже, яке ми зустрічаємо щодня. І не лише у парафіяльних, але навіть у лікарняних храмах!

День Причастя добре провести у християнських розважаннях, читанні Святого Писання та душе корисної літератури. Цей день особисте свято християнина, тому православні християни мають традицію вітати своїх братів та сестер зі Святим Причастям після богослужіння. У свою чергу ті, хто причащався, намагаються зберегти благодать Пресвятого Таїнства на якомога довший час. Тому, цього дня потрібно бути особливо уважним до своїх думок, намірів і вчинків. Людина ж бо спасається не самим Причастям, а Причастям, з’єднаним із бездоганним християнським життям. Пам’ятаючи це, будемо надалі жити так, щоб Святе Таїнство Євхаристії завжди для нас було не в суд і осудження, а на зцілення душі та тіла. Поможи нам в цьому, Господи!

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.

«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

  • Про нас і наш сайт
  • НОТИ
  • Медіа-книга
  • Бібліотека
  • Дитяча сторінка
  • Гостьова книга
  • Контакти

Пояснення, поради до Причастя

Що таке Причастя

Святі Дари; Безкровна жертва; Євхаристія; Божественні, Святі, Пречисті, Безсмертні, Небесні і Животворчі, Страшні Христові Тайни

Причастя — це Таїнство, в якому хліб і вино під час Літургії (головного богослужіння Церкви) Спаситель і Бог наш Ісус Христос перетворює у Хліб Небесний: Своє ДІЙСНЕ Тіло і Свою ДІЙСНУ Кров. Бог–Любов дає нам, дітям Своїм, охрещеним у Його ім’я, усього Себе — Невмістимого, Неосяжного, Світло, Істину, Життя, щоб Він жив у нас, а ми жили в Ньому. «Я — хліб живий, який зійшов з небес, — говорить Спаситель, — хто їсть цей хліб, житиме вічно… Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» /Ін. 6:51-56/.

Святими Дарами названо Тіло і Кров Господні тому, що це є найбільшим Божим даром людям. Причастям (церк. слов. — участь, спадок) це Таїнство названо тому, що люди, приймаючи в себе Христа, стають причасниками Божого єства /2 Пет. 1:4/, причетними і до Його страждань за спасіння світу, і до Його воскресіння, і до всіх скарбів Царства Божого. Христову жертву названо Безкровною, тому що Господь, не змінюючи ні вигляду, ні смаку хліба й вина, змінює їхню сутність — і подає нам як безкровну поживу. Господь присутній ВЕСЬ у кожній часточці Святих Дарів у всіх церквах, де звершують Літургію, як сонце відбивається усе цілком у кожній крапельці роси. Через незбагненність цього переосутнення його названо Страшними Христовими Тайнами, Животворчими для всіх, хто споживає їх з подякою та любов’ю. Заради найглибшої подяки це Таїнство названо Євхаристією (грецьк. — подяка).

Читать еще:  Новый смартфон iPhone 5C

** Чим віддячу я Господеві за все, що Він дав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призову /Пс. 115:3-4/.

** Хто споживає Хліб Небесний, той, без сумніву, стає небесним /прп. Єфрем Сирін (ІV ст.)/.

** Тіло і Кров Христові переходять як у склад нашої душі, так і нашого тіла, не зникаючи, не згасаючи… проймають усе наше єство і стають охороною, захистом від усякої шкоди, очищенням від усякої нечистоти /сщмч. Киприян Карфагенський (XX 258)/.

** Не причащатися цієї Таємничої Вечері — це голод і смерть. Вона є сила нашої душі, зміцнення серця, підґрунтя надії, сподівання, спасіння, світло, життя. Відійшовши у вічність з цією Жертвою, ми з великою сміливістю ввійдемо у священні оселі, наче оборонені з усіх боків золотою зброєю. Але що я кажу про майбутнє? Це Таїнство і тут творить для тебе землю Небом… Одна тільки має бути у нас скорбота — що ми не причастилися цієї Поживи /свт. Іоан Золотоустий (+407)/.

Хто достойний приймати Святе Причастя?

** Благодать, яку дарує Причастя, така велика, що хоч би якою грішною була людина, та лише у смиренному розумінні своєї тяжкої гріховности приступить до Господа, Викупителя всіх нас, — і хоча б з голови до ніг була вкрита ранами гріхів, буде очищатися благодаттю Христовою, усе більше й більше світлішати, зовсім просвітліє і спасеться /прп. Серафим Саровський, +1833)/.

** Я знаю, дехто скаже так: я недостойний, я грішний, тому й не насмілююся приступити до Причастя Божественних Таїн. Ти добре говориш, називаючи себе грішником і негідним, бо хто може бути цілком достойним? Ніхто зі зв’язаних чуттєвими бажаннями і втіхами не достойний приходити до Тебе, або наближатися, або служити Тобі, Царю Слави, — як говорить про це священик на Літургії. Але ти недобре робиш, уникаючи й віддаляючись від Причастя, бо у псалмах написано: «Ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть» /Пс. 72:27/.

Ця наша негідність буває двох родів: негідність тих, хто по правді кається, і негідність тих, хто кається не по правді або зовсім не кається і не хоче каятися… Хто ж це ті, що каються по правді, й ті, що каються не по правді? Неправдивий каянник — це той, хто не щиро сповідає свої гріхи перед Богом своєму духівникові, але приховує їх. Якщо ж і відверто сповідається, то не має скорботи за провину. А якщо й трохи шкодує, то не має в серці щирого наміру не повертатися до колишніх гріхів, але, як і раніше, має надію й бажання чинити те саме. Такий не достойний Божественного Причастя. Нехай не насмілюється приступати до споживання: буде пити та їсти в осуд і, як у Юду, увійде в нього після Хліба сатана. Хто ж кається правдиво, той сповідає свої провини із сердечною скрухою за них і, сподіваючись на допомогу Божу, покладає рішучий намір ніколи не повертатися до заподіяних гріхів і всіляко берегтися від них. Такий удостоїться як Божественного Причастя, так і милосердя Божого, хоч і був би вкрай негідним.

Отже, достойно причащайся, тримаючи в думках таке звернення до Бога: «Недостойний я не лише причаститися Святих Твоїх Таїн, але й поглянути на предивну і надприродну Твою Трапезу. Однак я приступаю не для того, щоб прогнівити Тебе, але дерзаю, сподіваючись на невичерпну Твою милість, бо я знаю, що Ти прийшов не заради праведників, а заради грішників…» /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Нікому іншому не дозволено брати участі в Євхаристії, як тільки тому, хто вірує в істину нашого вчення і омився (у Святім Хрещенні) /мч. Юстин Філософ (+166)/.

Як часто можна причащатися?

Нам необхідні часта сповідь і Св. Причастя. Благодать Божа, що діє в цих Таїнствах, відчутно здійснює те, що людина стає чутливішою до своїх гріхів і немочей, не так легко впадає у гріх і зміцнюється в істинах віри… Міра (частоти причащання) у місяць один чи два рази — найпомірніша /свт. Феофан Затворник (1815–1894)/.

** Християнине! Ось жертовник відкрито перед тобою, безсмертна їжа на ньому… найсолодший голос взиває до тебе: «Зі страхом Божим і любов’ю приступіть…» Але що бачимо? Із жахом бачимо… що декотрі, чи запеклі, чи засліплені, чи розслаблені, чи не знаю, як їх і назвати, не тільки часто, але й один раз на рік не приступають. О гріховність наша, о нещастя Церкви!

Бог тобі не ворог, а лікар — зцілити тебе, а не погубити хоче. Навіщо ж уникаєш Його Божественної Чаші? Краще тобі, прийнявши духовні ліки, зцілитися, ніж, уникаючи лікування, у більші гріховні хвороби впасти й загинути /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Добре й корисно щодня причащатися Святих Тіла і Крови… Утім, ми причащаємося чотири рази на тиждень: у день Господній (неділю), в середу, п’ятницю та суботу, також і в інші дні, коли буває пам’ять якогось святого /свт. Василій Великий (330–379)/.

Загальні правила

Для того, щоб причаститися «на зцілення і очищення, просвічення, збереження, спасіння й освячення душі й тіла, на спільність із Духом Святим, на путь до життя вічного, на добру відповідь на Страшному Суді, не на суд і не в осуд», треба уважно, з великою побожністю підготуватися до прийняття Святих Таїн.

Отже, нашому єднанню з Христом і прийняттю життєдайної Святині мають передувати дні посту, зосередженої молитви, очищення душі й тіла в покаянні, діла милосердя, примирення з усіма, хто нас засмутив чи образив (якщо неможливо попросити прощення, то неодмінно примиритися хоча б у серці), боротьба зі своїми поганими звичками та пристрастями (самовиправданням, осудом, пустослів’ям тощо), уважне перевіряння свого життя за заповідями Божими. Таку підготовку до Св. Причастя ми називаємо говінням (що в перекладі з санскриту означає «молитовна пожертва»). Піст у цей період триває від двох тижнів до трьох днів, як кому по силі: хворі, вагітні, діти й ті, хто у скрутних обставинах чи тяжко працюють, можуть обмежити піст лише стриманням від усього зайвого; тим, хто причащається щотижня, дозволено обмежуватися лише загальними церковними постами. Нам належить не лише не їсти скоромних продуктів (яєць, м’ясних і молочних продуктів), смачних і вишуканих страв, але передусім бути милосердними, утримуватися від розваг, веселощів, суєтних новин, клопоту, думок про скороминуще; утримуватися від подружніх стосунків. Слід розмірковувати про свою долю у вічності, незмінні заповіді Господні, читати Євангеліє, твори Святих Отців, частіше бувати на богослужіннях, молитися сумлінніше й більше, ніж у звичайні дні. Це допомагає заглянути в себе, побачити свої помилки, пізнати головні гріховні недуги та, зрештою, осягнути найглибший сенс життя; окрім того, наші зусилля й старання очистити душу виявляють нашу синівську любов до Бога: Господь дивиться на прагнення людини підготувати себе до зустрічі з Ним.

У дні святкових загальниць — Світлий тиждень після Пасхи, святкові служби після Різдва Христового і Тройці — Церква закликає всіх вірних приходити до Трапези Господньої без попереднього посту (лише не ївши з опівночі) заради великої чести й радости цих найбільших свят.

Напередодні Причастя треба бути на вечірньому богослужінні, а після служби сповідатися (хто не зміг прийти на вечірню відправу, має обов’язково сповідатися в день Причастя перед Літургією). Без сповіді можуть причащатися лише діти до 7 років.

Уже з вечора перед Причастям потрібно обмежувати себе в їжі, а з опівночі не вживати ані крихти, ані краплини води (за винятком немовлят і хворих, які потребують прийняття їжі та ліків у визначений час), не курити й утримувати своє серце в чистоті й тиші. А чисте серце те, в якому є покаяння, мир з усіма та глибоке смирення, як сказано пророком Давидом: «Жертва Богові — це дух упокорений, серця скорботного і смиренного Бог не відкине» /Пс. 50:19/.

Увечері або вранці особливо уважно читають, крім вечірніх чи ранішніх молитов, молитви перед Причастям.

Причастя відбувається під час Божественної Літургії. Коли священик виносить Чашу зі Святими Дарами, причасники підходять зі складеними навхрест руками (правиця згори) і з особливою увагою слухають молитву перед Причастям, хрестяться і вклоняються доземно. Біля Чаші з Тілом і Кров’ю Христовою не хрестимося, не робимо поклонів і зайвих рухів, щоб не зачепити Чаші. Голосно називаємо своє ім’я та обережно приймаємо Причастя. Одразу ковтаємо Святі Тайни і після того, як нам витруть губи церковною хустинкою, цілуємо край Чаші та відходимо побожно, щоб запити Святе Причастя теплотою (теплою водою з вином) і з’їсти шматочок антидора (святого хліба), який нам подадуть. А вже як відійдемо на своє місце у храмі, побожно хрестимося, дякуючи Богові. Немовлят причащають, поклавши на праву руку, притримуючи їм рученята, щоб вони випадково не штовхнули Чаші. Дітей слід причащати якнайчастіше.

Після служби підходять поцілувати хрест і, ставши біля читця, слухають молитви після Причастя (якщо хто не зміг їх вислухати, нехай прочитає вдома).

Увесь той день заради свята Причастя не роблять земних поклонів (окрім поклонів перед Плащаницею та коліносхильних молитов на свято Тройці) і в чистоті, стриманні й небагатослів’ї зберігають Христа прийнятого.

У випадку тяжкої хвороби треба негайно запросити священика додому для Сповіді й Причастя, щоб не вмерти без прощення гріхів і з’єднання з Христом, — ці Таїнства можуть врятувати людину від багатьох бід у вічності; нерідко ж після Причастя хворі одужують.

Жінкам під час очищення та породіллям до 40-го дня не дозволено приступати до Святих Таїн. Ідучи до Причастя, та й взагалі збираючись до храму, не фарбують губи, вдягаються пристойно, якомога більше прикриваючи тіло, голову покривають хустиною.

Поради

У чому полягає підготування до Св. Причастя? Не в тому тільки, щоб не пропускати жодної служби у храмі та щоб масло у ложку не потрапило: потрібне внутрішнє очищення — щоб марнославства не було, гордости, непокірливости, щоб поганої думки не утримувати ні хвилини.

Господа приймати треба зі смиренням, і лагідністю, і радістю. Після причастя належить радуватися, не треба ніякої скорботи. Тепер про земне навіть думати не слід: це все порох, треба більше думати про майбутнє.

У день причастя якомога менше говорити; якщо говорити, то про Господа, про житейське зовсім не розмовляти (це дуже гріховно); не слід думати й відчувати щось погане; якомога менше їсти /прп. Серафим Саровський (+1833)/.

Коли причастишся, то один тільки день не полоскати зубів і не плювати /прп. Амвросій Оптинський (1812–1892)/.

Коли немає в тебе миру й радости після прийняття Пречистих Таїн, вважай це за випробування твоєї віри або, краще, вбачай у цьому підставу до найглибшого смирення та жалю за гріхи свої. У тебе дуже мало смирення, і тому ти готовий одразу ж нарікати на Бога, замість складати провину на самого себе… Пам’ятай завжди, що після Причастя ти повинен обідати повільно й помірно. Так само й вечеряти /св. прав. Іоан Кронштадтський (1829–1908)/.

Причастившися Христових Таїн, ми маємо усвідомлювати Що і Кого ми в собі несемо. І з моменту Причастя без паузи, без перерви повинні почати готуватися до наступного Причастя. І не слід думати, що коли ми причастилися сьогодні, то до наступної Євхаристії можна готуватися за день чи за три дні до неї, а у проміжках можна жити так, наче Христос не присутній у нас /єп. Іларіон (Алфеєв), нар. 1966р/.

Молитву і Святе Причастя ніяк не можна полишати, ніякі ворожі напади не повинні цьому перешкоджати /старець Арсеній Афонський (+1983)/.

Молитовне правило до Причастя

Загальним правилом перед Євхаристією є читання Послідування до Причастя (канону і 10-и молитов). Читають правило напередодні Причастя: канон увечері, а молитви вранці.

За благочестивою традицією це правило доповнюють Покаянним каноном до Господа, канонами до Пресвятої Богородиці й Ангела охоронителя, акафістом до Господа чи до Пресвятої Богородиці. Канони й акафіст можна прочитати разом з Послідуванням чи протягом тижня: по канону на день.

Це читання можна доповнити й іншими молитвами, а можна і скоротити, — залежно від духовного досвіду чи обставин. Однак ні доповнювати, ні скорочувати не бажано без дозволу та благословення священика.

Ті, хто причащаються часто, з дозволу священика зазвичай обмежуються загальним правилом. Решту заміняють Ісусовою молитвою (Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну), яку можна читати безперервно вголос чи подумки, коли працюємо, ходимо, їмо тощо.

Варто пам’ятати, що молитовне правило полягає не в кількості вичитаних молитов, а в молитовній жертві:

у щирому зверненні покаянного серця до Господа, благоговійному прагненні до Нього. Певні канони й акафісти заведено читати саме задля того, щоб напоумити нас, що ми маємо відчувати у ці підготовчі дні та про що молити Господа. А також, щоб ми хоч трохи потрудилися, бо «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» /Мф. 11:12/. Можна уважно прочитати один канон, а потім спробувати від усієї душі сказати те саме Господеві своїми словами, можна промовити зі сльозами віри й каяття одну лише молитву до Причастя, смиренно помолитися Ісусовою молитвою — і це буде кращою, якіснішою підготовкою, ніж механічне вичитування багатьох сторінок. Отже, не у кількості певних молитов, а у послусі, у старанності, праці, благоговінні та щирому покаянні полягає ПРАВИЛЬНЕ молитовне правило до найбільшого Таїнства.

Опубліковано: 23.06.2009; востаннє змінено: 12.03.2012.

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector